Зінька. Чи не пізно буде каятися?
Роман. Не пізно, ніколи не пізно!
Зінька. То ти ось який?
Роман. Я стільки ж винен, скільки й ти!
Зінька. Женися, женися!.. Благословляю тебе обома руками.
Самрось. Що ж ви, господа дворяни, пожалуйте!.. Я вже і коней запріг, нашилники втягнув… Хургон, з каретним ходом, готов!.. Папаша на хургоні сидять і так ловко виспівують: „святися, святися!..“
Зінька (до Романа). Романе! (Хапа його за руку).
Роман (вирива руку). А, відчепися!
Зінька. Романочку, пропаду! Відпихаєш?
Роман. Зінько! Благаю тебе, відсахнися від мене! (Пішов).
Зінька (ламає руки). Оце ж і всі розмови, оце ж і всі поради!..
Самрось. Чуєш ти, губернанка, мадиска, гайда їхати? Просити тебе?
Зінька. Бери, катюго, мерщій за коси, та й волочи, як паплюгу!
Самрось. А бодай ти не діждала, щоб я об тебе паскудив руки на перший день великодня.
Зінька. Харцизе, скажена собако!
Самрось. Чи не анахтемська манухвиктура! Отже не випразникую!..
Зінька. Удар, удар! Отут ще не бив, отут ще є живе місце!.. Ненавижу тебе!.. Розірви ж мене!..
Роман. Вже колотнеча?
Самрось. Та нехай мене свята паска поб'є, коли я її хоч мезинцем черкнув!
Роман (до Зіньки). Їдемо, сестро, додому.
