Ганна. Чи тобі було хоч шістнадцять год як заміж ішла?
Зінька. Не знаю!..
Ганна. Мабуть не було? Я вже була дівкою дохожалою, а ти зовсім була дитиною… Рано зав'язали світ. Достометно як у тій пісні, каже:
Гиля, гиля, сірі гуси
Та на тихий Дунай,
Зав'язала головоньку,
Тепер сиди та думай!..
Сім год прожити у пеклі, не поле перейти. За такий час гиржа залізо з'їсть!
Зінька. Кажуть: як сім год людина не говіє, то стане чортякою; а я сім год меж чортами живу.
Ганна. Але ж і змарніла ти!
Зінька. Чи в'яне квітка під росою на сонці? Чи змарніла б, коли б не горе?
Ганна. Сушить воно, в'ялить!.. (З другої хати чутно спів і скрипку). Весело у вас! Гостей нам'яло, мов до причастя: повозок та хургонів повне подвір'я… Мабуть все значні люди?
Зінька. Є усякі… Цур їм!
Ганна. Як же твої празники минули?
Зінька. Слізьми розговілася, слізьми й заговіюся.
Ганна. Знаю, знаю по собі!
Зінька. Не знаєш, Галю, не знаєш! Не те, що ти думаєш, зовсім не те… Що чоловік поневіряється, що свекруха гризе, хіба то велике горе? Таке горе, як лиху славу, рукавцем розмаю!…
Ганна. Та… Накликай талану, а безталання й само тебе здиба! Що ж трапилося, розкажи?
Зінька. Невже ж ти, Галю, нічого не береш навздогад? Нарізнь пішли наші думки… Не виную його, а все ж боляче!
Ганна. Про кого ж це ти?
Зінька. Зараз ти його бачила.
Ганна. Знаю! (Дивиться їй в вічі). Невже ти покохала Романа?
Зінька. Ц-с! Не нагадуй, боляче!..
