Ганна. Так… Так я й вповала! Та й якже інакше? Жила ти тут, мов у домовині, сім год просвітлої години не бачила; а з'явився Роман і, мов зірочка, освітив темну яму.... Скільки не плющ очей, а все кортітиме тебе споглянути на зірочку ясну!.. І він тебе коха?
Зінька. Коли б же то, чи призналася б? Він жалував мене!.. Жалував, а я дурна нерозсудлива марила… Тепер він задумав женитися!
Ганна. На кому?
Зінька. У нашій слободі вона…
Ганна. Чи не на чабанівні? Стривай-бо! Чула я, чула, що Роман унадився в нашу слободу. То це він он куди? Що ж, поможи йому боже! Сім'я путяща, та ще й куми мої!
Зінька. Скажи, по правді: краща вона від мене?
Ганна. Хведоска? Це таке діло: кому хто припаде до серця!.. Нехай жениться, довго хіба до гріха?
Зінька. До якого гріха? Стривай! Чи я стерялася, чи всі люди навкруги мене ошаліли? Гріх? Скажи ще: сором?
Ганна. А то ж як?
Зінька. По своїй волі пішла я за Самрося? Хіба по добрій охоті зв'язала з ним свою руку? Везли мене до шлюбу, мов на заріз: сторгували й продали, ніби поле, чи деревину!.. Дитиною я була, сама ж кажеш? Чий же це гріх? Вік мій молодий занехаяли, знівечили життя!.. Чий же це сором? Чи пишалася я хоч годочок своєю красою? Чи глянула я на світочок? Чий це гріх? Мій! Всі безгрішні, одна я нескаянна грішниця?.. Божою волею, чи людською силою світ мені зав'язано? Взяли дитя недоросле, дівча нерозумне і стратили!.. Чий же це сором? Мій, мій!.. Я почула в собі серце… Посадови курча в тісну клітку, воно зросте і: або загине, або ж розлама клітку!.. Не присягалася я під вінцем, мовчати!.. До вінця і від вінця везли мене одеревенілу!..
Ганна (не зна що й казати). Як вже там не скоїлося, а закону не переламлеш…
Зінька. Закону? Якого закону?.. Це, Галю, не закон!.. Не вмію розказати тобі, а як сама з собою балакаю, тоді розумію себе і бачу, що все в мені говоре, що нема ніякого закону в моїм шлюбі з Самросем, нема!..
