В'яжуть злодія, він зна за віщо його в'яжуть? Забивають в залізо душогуба, він зна за віщо? Вола б'ють, і віл, навіть, зна, за віщо його б'ють?.. Мене ж б'ють, за коси волочуть, налигачем крутять, і я не знаю за віщо? Це закон?
Ганна. Так вже коїться у світі… Один бог відає!..
Зінька. Не відає, ні!..
Ганна. Не кажи так, Зіню, гріх!
Зінька. Знов гріх?
Ганна. Розпустила ти своє серце, навіть, і про бога забула?
Зінька. Ні, Галю, бог про нас забув!
Ганна. Зіню, тебе страшно й слухати! Хто з жінок не бідкається? Хіба й я не пила гіркої? Випила, випила до денця!.. Терпіла, а як вже доходило до нестерпучого: впаду навколішки, перед образами, голосю-голосю, аж усе в мені голосе! Виголосюся, що вже й гласу не стане, тільки рипить у грудях, мені й полегша.
Зінька. Нема чим голосити! Запеклося, зашкарубло!..
Ганна. Ось послухай мене, Зіню, голубко! Я б радила тобі ось як. Ми збираємось, з свекрухою, перед зеленими святами, у Київ, на прощу…
Зінька (хутко). Піду і я з вами, піду!
Ганна. Там помолишся, та відговієшся! (З боку чутно голос Самрося. „Гей, де ти моя — не чужая?“). Вже гука? А ще скажу й так: жируєш ти! Це все з баглаїв!.. Попогнула б спину, на спеці, та вмилася б кривавим потом — не зажирувала б! Розпустила ти своє серце! Та нема краще, як задавити його, притоптати… Цур йому!
Зінька. Піду, у Київ, на прощу!… Помолюся, той бог мені допоможе. Коли б тільки скоріш іти?
Ганна. Раніш зелених свят невправка. (Самрось кричить: „Гей, жінко, перед мої очі!“). Забарилася я в тебе. Прощай! Оце, чи я не здуріла? І забула, що тепер: прощай! — казати гріх!
Зінька. Годі, Галю, про гріхи!..
Ганна. Аж до вознесенія тільки й можна казати: Христос воскрес! та: во істину! (Б'є дитину злегенька
