Отже, слава моєму товаришеві! Він, як американець, спокійно дивився у вічі смерти і готувався вмерти, як витриманий комуніст. У цей момент ми були над церквою і земля насувала, як велика чорна щільна хмара. От-от ми зариємось в землю!
— Якщо будемо горіти в бензині, а це можливо, бо мотор перегрітий, — кричав товариш, — я застрелю себе, щоб не стати смаженим поросям і заповідаю свій револьвер вам, шановні товариші.
Я не назову прізвища цього товариша до самої смерти. І ніхто з товаришів, що сиділи в кабіні «218» не зробить цього. Це наша вічна таємниця і тому, ви, шановний читачу, чи читачко, можете гадати на кавній гущі, чи запрошувати циганку-гадалку для розв'язання завдання. Попереджаю вас — ніколи не вгадаєте! Та й на що вам знати прізвище цього витриманого хлопця? Адже кожний з нас п'ятьох міг бути на його місці. Тільки один револьвер був із нами, і тому лише один товариш приготувався до зустрічі смерти. Май кожний револьвера, ми всі мали б рацію вжити свої нагани чи бравнінґи, аби вибрати форму смерти: чи згоріти в бензині, чи покінчити вимушеним самогубством.
От бачите як я лякаю вас, шановний читачу, та читачко! Хай я не бачу, ваших очей, я вгадую ваші думки і сміливо кажу з оцієї сторінки:
— Безперечно ви проклинаєте авіяцію і стиха кажете: хай йому біс з отакими польотами! Ніколи в житті не полечу!
Пробачте мені хвилину вашого переляку. Я визнаю себе винним і кладу свою голову на відсіч. Рубайте її, бо я злочинець — я страшенно перелякав своїх читачів! Однаково, я вмру, загину без вісти з літаком — отже ж ми падаємо і зараз…
Зараз зариємось у землю!..
