поїзд не спішить, кволо сіпає вагони і тому ми встигаємо не лише прочитати телеграму, але й написати відповідь.
Що ж писалось у телеграмі? Як її прочитать? Та Усенко запасливий хлопець, виймає електро-ліхтаря і ми нервово перечитуємо такі рядки:
Наказую негайно повернути Ростов. Забрати ваших пасажирів і летіти на Сочі.
Касьяненко. Гоппе.
— Значить Волковський не долетів до Сочі — кам'яним голосом промовляє Голуб. Ми всі німіємо і повні різних гадок, перечитуємо тричі телеграму. За текстом виходить, що літуни не дісталися моря, бо телеграма послана о 7 годині 45 хвилин вечора.
А Волковський ще в полі розповідав нам, що можна сідати тільки о 7 годині. Пізніше не можна робити посадки, бо земля вкривається млою і пілот не може відрізнити місце посадки від міських будов.
Значить їх чекали ще 45 хвилин. Значить у Сочі ночує не 7 машин, а тільки 6. Де ж остання?
У тривожних думках ми схиляємось. А ніч холодна і непроглядна непомітно пливе за нами. Од льодовика суне холодна хвиля і морозить спину. Плащ же, мов гнучкий лист холодної жерсти, позбавляє тіло останнього тепла.
На нашому тормазі 5 душ. Крім нас, провідник вагону і якийсь підозрілий тип. Ми тиснемося один до одного, Халява до Євентона, Євентов до мене, чіпляємось руками, щоб не впасти з тормаза і тримаємо один одного. Ми не спимо. Ми схвильовані звісткою, що Волковський десь загубився над гірним хребтом.
З боку починає дути східній вітер і ще більше дошкулює нам.
