Іноді в селах ми бачимо, як із церков виходять «християни» і обережно несуть свічечки. Це — страсний четвер.
Поволі я засипаю, стоячи на тормазі. Сісти не можна. З-під вагона пливуть холодні струмки розталого льоду. Як бачите, літати цікаво, і надзвичайно романтично, не зважаючи на тираду Халяви.
Спимо навстойки. Ні холод, ні вітер, ні стукіт колес, ані калюжа під ногами не заважають нам. Євентов теж схилив голову і спить. І сниться нам обом, що з пілотом Волковським сталася катастрофа,
Вони не долетіли і розбилися об якусь гору. І зараз лежать далеко від людей, в лісовій пустелі, без допомоги, без жадного крику — холодні та мертві. Може їхні кістки вже роздирають орли. А Євентову, здалось, що літак запалав над великим північно-кавказьким лісом і впав вогненою труною на землю. Літуни горять і їхні жахні крики лунають над верховіттям, лякаючи птахів та звірів.
Тяжка примара володіє нашими мозками. Майже одноразово ми прокидаємось од холоду і цокотимо зубами.
«Слава Марсові та Венері, ми їдемо на Тифліс, на льодових тормазах, оточені свічечками божевільних «християн».
Ми прокидаємось… Я захорів на нежить і з носу мого сочиться краплина за краплиною…
