Який жаль — нас розлучили! Але Кавказ ми побачимо. Ми шукаємо та не шукають нас. Інженер Нікітін розповідає химерні історії про професора Жуковського — основоположника аеро-динаміки. Де ж справді поділись літуни „218“? По Ростову прекрасним автом. Парусник дальньої плавби „Вега“. Сельмаштрест. Завод із Муром у 9 кілометрів довжиною і вартістю в 100 тисяч карбованців. Як літак робив хмари у чистому небі
… Лише о третій годині ночі ми дістались Ростова. У Батайську нам допоміг аґент ДПУ і негайно викликав авто-дрезину на 20 душ, перелякавши свого друга звісткою, що вони мають ловити вночі банду в 15 душ. Передаю уривок розмови аґента з його другом:
— Ти, лахудро, вставай! Якщо жінка не пускає, скажи що я завтра з нею розщитаюсь. Я маю оперативне завдання і пропоную тобі негайно натягти штани. Без автодрезини не появляйся на вокзалі.
Дзенькнув дзвінок і через пів години ми мчали з Батайська великою водяною рівниною по стрімкому залізничому полотну. Ось він той розлив Дону, його повінь, що над хвилями її ми летіли вдень. Ростов одбивався тоненькими стовпчиками світла і мерехтів міріядами електричних лямпок. Чудова картина нічної панорами зворушила нас. Авто-дрезина мчала, як біс і іноді покрикувала приємною сиреною.
