Великодня ніч. У баптистів. Пілотський гуртожиток. Який чудовий ранок! Наші очі одночасно милуються з Ельбруса, Казбека та Понтійських гір на Турецькому боці. За три години ми перетинаємо кордони трьох Радянських Республік. Що сказав поет Усенко над Сурамським перевалом. Височінь 2.300!
Проте, завжди мене дивувала хуткість, з якою авіятори опановують життям. Не встигли відкрити лінію, як уже збудовано гуртожиток для пілотів і пасажирів, вичищено аеродром, викорчувано його тощо. Минулого року в Мінеральних Водах я зустрівся з «пілотовою мамашею» — Григор'ївною, що обслуговувала місцевий гуртожиток.
Цього року я знову побачив її й познайомив із нашими делеґатами. Вона доброзичливо погримала на вчорашніх гостей, наших попередників, сказала, що ми надто молоді й веселі і порадила нам завітати до Сочі наступної весни.
— Ви тоді не взнаєте нас…
Увечері ми вертались назад і проходячи Приреченською вулицею, раптом зупинилися перед освітленими двома будинками, що стояли поруч. То були молитовні приміщення двох сект: баптистів-євангелістів та адвентистів. Ми зайшли туди і після нудних проповідів та молитов, почали дискусію. Високий блажений чоловік, з великим лобом і довгою бородою, розпочав розмову.
