— Але ми не забуваємо про наших пригноблених братів, про закривавлену Західню Україну, що страждає під чоботом фашиста Пілсудського…
У дипломатичній ложі почалося заворушення, і серед присутніх підвівся польський консул, рішуче покинув залю засідань і кудись зник. А тим часом дві чи три тисячі делеґатів і запрошених гостей бучними оплесками зустріли Голубові гасла — «Хай живе міжнародня солідарність, хай живуть радянські Грузія й Україна»…
Не встигли ми покинути Оперу, як до готелю (ми стояли в Палаці Праці) прискакав член Уряду і попрохав Голуба точно записати зміст промови, власне того місця, що стосувалося Західньої України.
— Ви розумієте, вашим натяком ви образили суверенітет Жечі Посполітої в присутності консула. Ви дали йому привід скористати цей випадок для нової антирадянської кампанії в пресі. Через кілька день ваше прізвище буде літати метеликом по всіх реакційних газетах Польщі. Ви подумайте, що ви наробили, — переконливо казав член Уряду ЗСФРР.
Голуб неначе сполотнів. Ого халепа: не тільки політаєш з пригодами, а ще й потрапиш до закордонної преси. Жах, який «жах» для комсомольця!
Голуб виконав прохання товариша, написав точний текст уривку з промови і дав застереження, що він не є представник Уряду УСРР, а представник ЦК, не «ЦИК'а» України. Товариш задоволено покинув готель.
Тоді ж ми мали з грузинським комсомолом товариську зустріч на загальній вечері…
А Тпілісі, як звуть Тифліс самі грузини, палав вечірніми вогнями і дихав великими грудьми кварталів, майже нічим не відрізняючись від справжнього европейського міста. На вулицях руської мови не почуєте. Все національна розмова. Іноді
