маленького водоспада в один метр і почав чекати. Він мав рацію, як кіно-оператор.
Незабаром хлопці й червоноармійці порозбувалися, стрибнули в ручай і під згуки гармошки і дзенькання бубен розпочали танки серед хвиль. Бризки летіли в усі боки. Хтось захопився вальсом, схопив якогось халамидника-хлопчака і закрутився в вихорі танку. У ручаю танцювало до 20 душ; і от уявіть, що кілька товаришів стикнулись і попадали в воду. Халамидник теж упав і змок до самих вух. Хоча ручай був не глибокий — не більше метру, — та струмки прозорої води хутко мчали поміж берегами.
— Я засняв танок «веселих» під водоспадом, — озвався угорець — «Крем-Сода». Товариші злякалися й кинулись тікати, не воліючи показатися перед об'єктивом і не засоромитися перед Всесоюзною публікою.
Того ж вечора ми прибули на відкриття 5-го Закавказького з'їзду Рад, що відбувався в стильному будинку грузинської Опери. Урочиста товариська радість панувала серед делеґатів. На бокових галереях чудових фойє відкрили виставку різних експонатів із галузі радянського будівництва й культурного життя.
Арабески на розмальованих стінах милували наші очі, а оздобленість оперних зал високо-художніми малюнками і візерунками створювало враження, що ви опинилися в фантастичному палаці. Делеґатів з'їзду від імені авіо-експедиції вітав Голуб.
Тремтячим, але дужим, голосом він почав свою українську промову. Він сказав з якою метою ми прилетіли до Закавказзя, розповів про переможний льот синів крилатої України, про досконалість радянських аеропланів «К-4» і «К-5» і між іншим, сказав:
