— Диви, яка точність, — запально промовляла Тищенкова й тикала пальцем у численні прибори, що обслуговували кілька турбін Харківського заводу ГЕТ. Северин ходив як розгублений. Він ніяк не міг впоратись із великою навалою дорожніх вражінь і од радости плутав технічні назви.
— Товариші, допоможіть мені нести кіно-апарат, — кричав знизу стомлений тов. Сода, який за п'ять днів мандрівки остаточно стомився і був швидше схожий на солоний огірок, аніж на людину. На жаль, хлопці не завжди допомагали йому і він на собі таскав важкий кіно-знімальний апарат і затурбовано стежив за трьома допоміжними ящиками в руках делеґатів, де містилися кіно-плівка і різне приладдя.
Товариш Сода кепсько вимовляв по-руському і замість слова пльонка, він кричав—
— У кого пельонка, несі її бистро.
Отака траґедія завжди траплялася з ним і він, наче пустельник Беда, волав посеред шляху залишившись з апаратом і ящиками.
Ми по-дружньому жартували над ним, і завше виручили з біди…
… Грузинські товариші почастували нас добрим обідом у робітничому кооперативі на березі Кури, в самому Мцхеті. Ми підшаманули і поїхали в повному складі делегатів (35 душ) в Душет — за 30 кілометрів од Мцхета.
Ми гадали, що побачимо аул. Але насправді Душет був звичайним грузинським містом із гостроверхими, як у Мцхеті, конусними банями церков. До аулів треба їхати довго — 80 кілометрів од Тифліса.
Ми доїхали до табору червоноармійців і радісно стрінулися з ними. Хлопці почали танцювати лезґінку, козачка, співати українських пісень, старих і революційних. А «Крем-Сода» пристосував свій апарат біля гірного ручаю, біля
