них. От тому то Грузія, не зважаючи на малу людність (два мільйони), створила велику культуру і зазнала світової слави.
Товариш Міха Цхакая намалював нам кілька епізодів з громадянської війни і привів кілька цифр, що дали картину нечуваного напруження серед братерських народів нового Кавказу. З великим задоволенням ми вийшли з приміщення Уряду і швиденько позаписували в бльокнота нові відомості з трагічної історії багато-страдної Грузії.
Шостого ввечері після бучних проводів тифліського комсомолу (оркестри, промови, подяка тощо), ми вирушили в путь до Баку, разом із секретарем Азербайджанського комсомолу Киязимом Ізмайловим.
— Чаварджа, — гукали ми з вікон вагона грузинським товаришам. Це означало, що ми бажали їм бути здоровими і весело зустрічати кожний день.
Доречі, щоб не забути, я хочу заінтриґувати читачів справжнім вирізком із тифліської газети за 5 травня («Рабочая газета»).
«Авио-делегаты над Тифлисом. Приветствуем воздушных посланцев Украины. Неожиданное событие. Колесо над городом…
Ми зацікавлено прочитали два абзаци про наш приліт і розпочали третій.
О Марсе і Венеро! Колесо над містом? Невже ж це знов наше колесо ощасливило Тифліс своїм польотом? Може воно когось вбило, падаючи з височини. Адже неймовірно, щоб воно зірвалось і залетіло в небо. Треба неодмінно прочитати!
Товариш Бєльський, один із найвеселіших у нашій компанії, розпочав коментарії до репортерівської замітки.
— Я знімаю з себе всяку відповідальність, коли колесо вб'є якогось тубільця. Я скажу, що я не делеґат, що я не літав із вами. Що взагалі я — не я і коняка не моя. Я не візник! Дозвольте злякати вас читанням…
