Вечір…
Степ. Замість гір — невеличкі горби й скелясті здими з порепаними схилами.
Якими радісними вигуками ми зустрічаємо Каспій, що підплив ніжно-ультрамариновими хвилями до самої залізниці. Як приємна одміна набридлого краєвиду, виринає з хвиль жовто-гаряча шапка острову. Він довго тримається на обрії і наче кличе на зустріч із Перськими вітрами, що обіцяють заколисати в своїх холодних руках.
Після довгого чекання, нарешті, вистрибують з низин нафтові вишки запиленого Баку. Тут повітря інше — дихати в першу хвилину неприємно. Але зразу звикаєш, — цілих три доби ми дихали пахном бензини, гасу й нафти. Ось і вокзал. Бучно зустрічають нас представники Азербайджанського комсомолу.
Весело ми покидаємо вагон і виходимо на перон.
— Дайте людей, дайте дихнути вашою новою атмосферою, — невгомонно проказує Бєльський. Ми хутко знайомимось і простуємо до приміщення, де нам приготували товариську вечерю, раут-зустріч з молодняцьким активом…
Комсомол живе, працює. Комсомол дав багато своїх талановитих представників до всіх галузів будівництва. Єсть комсомольці бурильники, майстри, інженери, техніки й культурні діячі. Зустрілися з руськими і тюркськими письменниками, що дали свій художній внесок у національну літературу.
А над містом у цей час гуде, мов далекий велетенський джміль, нафтовий фонтан, що ударив із бурової щілини на промислі № 203, розбивши вишку й вирвавшись із-під влади людини.
Комсомолець-робітник розповідає про цей фонтан:
— Давно такого не траплялось у Баку. Коли вдарив фонтан і навис чорною хмарою нафти над промислом, ми
