всі спершу полякались. Надзвичайно багате джерело давало по 300 тисяч пудів нафти. Фонтан хутко залив майдан навкруги себе й створив велике озеро, що з нього ми помпували нафту. Чимало сил і технічних засобів ми перекинули на цю ділянку. Ми боялись, що іскри од каміння, яке виривалося з гирла нафтової щілини, запалять фонтан і тоді ми матимемо жахну катастрофу — велетенську пожежу.
Комсомолець запалюється й доводить, що вони візьмуть в ланцюги фонтан на № 203.
— Все тепер можливе для людини — замість корки, ми вставимо труби й нафта покірно потече в призначені басейни, а пожежі ми тепер не боїмося. Ми маємо пісок і спеціяльне приладдя для хуткої засипки.
Ми вирішуємо наранок оглянути промисли.
Восьме травня. Після оглядин прекрасного палацу — вокзалу електричної залізниці, збудованого 1926 року за проєктами найкращого Бакинського архитектора, ми їдемо в Сабунчі й Сурахани на нафтові промисли.
Про вокзал треба сказати докладніше. На мою думку, це один з найпрекрасніших вокзалів ССРР, і, можливо, в Европі. Поплутані арабески, нюанси екзотичних фарб і архитектурні форми — все підпорядковано художньому величному задумові. Вокзал — це художній твір, зроблений з безсумнівним надхненням. Художник-архитектор немало попрацював над оформленням своєї ідеї над тим, щоб дати більше світла в його кімнатах. Всередині він оздоблений з усією східньою пишнотою. Автор не жалів своїх сил і щедро кинув їх на мури, на стелі у вигляді різних візерунків. Париж не одмовився б мати його десь поруч Лувру. Недаремно світові авторитети мистецтва так настирливо цікавилися вокзалом в Баку і палацом мистецтв у Тифлісі, що нічим не поступається йому.
