Бо ця подій знаменувала собою вже посилення процесу творення Північно-Американської держави.
Цілий ряд поетів доби революції оспівував американський патріотизм і народження нової державности. Першим із них був Філіп Френо (1752–1832), що виступив року 1786 із своїми патріотичними «Поемами». За ним з'явились Джон Трембулль (1750–1831), Темотій Двайт (1752–1817) та Джоель Барлоу (1754–1812). Перший, Трембулль, був сатириком, а решта — епиками революції. Ця група, як і ряд її дрібніших наслідувачів, відома під назвою «Гартфордських Талантів» («Hartford Wits»); вклад їхній у літературу був незначний, і тепер імена їхні забуті загалом. З поетів тієї ж доби революції можна ще згадати Джозефа Гопкінсона (1770–1842), автора національного гімну «Слався, Колумбіє».
Як бачимо, революція й початок незалежного існування Сполучених Штатів дали мало визначного в поезії, як і взагалі в ідеологічній культурі. Це дасться пояснити тим економічним занепадом, що його переживала тоді молода держава.
Як каже економіст-соціолог М. Саймонс[1], «коли Вашіиґтон зайняв президентське крісло, методи комунікації в Сполучених Штатах дещо відрізнялися від тих, що переважали в Римі, як той
- ↑ А. М. Simons. «Social Forces in American History», New York, 1920, стор. 100–101.
