Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/119

РЕМОНТОВАНА СТІНА

Щось є таке, що стіну ту не любить
I посилає пухирі замерзлої землі під неї,
Й перекидає верхні валуни на сонці,
I робить щілини, де б двоє враз пройшли.
А надто — праця тих мисливців.
Прийшов я після них, зробив направу —
На камні камня там вони не залишили,
Щоб крілика із захоронку вигнать геть,
Щоби задоволити верескливих псів.
Ніхто не бачив, звідки ті дірки взялися,
Та ми знайшли їх у ремонтному сезоні.
Я дав сусідові це знати за горою,
Й одного дня зійшлися ми, щоб обійти межу
І знов поставить стіну поміж нас.
Ми все підтримуємо стіну ту, коли йдемо.
До валунів, що впали, та до всіх каміннів
(Одні, як бухонці, а другі — ніби кулі)
Ми маємо вживати чар, щоб дать їм рівновагу.
«Стій, де ти є, аж доки наші спини одвернуться».
Ми важко натрудили наші руки.
Це просто своєрідний спорт на вільному повітрі.
Та часом вже воно стає чимсь поважнішим:
Могли б і не потребувати ми стіни:
У нього сосни все, а в мене яблуневий сад.
«Та ж яблуні мої не перейдуть межі ніколи
И не їстимуть шишок під соснами», — так я кажу до нього.