Він тільки каже: «Добрі загороди сусідів творять добрих».
Злість у мені ключем, і я гадаю,
Чи міг би я у голову його покласти думку:
«Чому вони сусідів добрих творять? Чи не там,
Де є корови? Але тут нема корів.
Нім я ту стіну будуватиму, бажав би знати,
Що саме маю загороджувать чи відгороджувать
Й кого ще я образити цим маю?
Щось є таке, що стіну ту не любить,
Що хоче стіну розвалить». Сказав би «Ельфи»,
Та це ж не ельфи, й я б волів, щоб сам
Він це собі сказав. Я бачу там його,
Як він приносить камінь, схоплений за верх так цупко,
В руці по каменю, немов узброєний дикун із кам'яного віку.
Як він рухається, довкола нього темрява, здається,
Не тільки лісу, тіни від дерев.
Не піде, мабуть, він навсупереч із заповітом батька,
Він це воліє, мабуть, понад все,
І знов він каже: «Добрі загороди сусідів добрих творять».
Гудка̀ пила базікала і тріскотіла на подвір'ї
Й творила порох, кидала поліна дров,
Що пахли так солодко, як тягло десь вітерцем.
