Як доктор прийде! Не давай же, сестро!
Так. Але все-таки рука вже зникла.
Його у темряву ефіру вкинув доктор.
А він лежав і випинав свої уста диханням.
А потім вартовий при його пульсі геть злякався.
Ніхто не вірив. Прислухалися до серця всі.
Ось ледве — менше — і нічого. А вони, —
Вони ж не мертві, — повернулися до справ своїх.
Він так казав, що він останній є червоношкірий
У Актоні. Й мірошник, кажуть, розсміявся,
Коли вам хочеться той звук назвати сміхом.
Та він нікому більше не давав вже дозволу на сміх.
Бо раптом став такий, немов бажав сказати:
«Кому якеє, діло, як я це беру на себе,
Кому якеє діло — нащо нам тут сперечатися біля стодоли,
Коли це все, що маю я в своїм житті!»
Не можеш ти в минуле повернутися і бачить все, як він.
І надто це історія стара, щоби тепер до неї нам вертати.
Ти мав би сам там бути й все те пережить,
Тоді б на це ти не дивився, як на спір
Про те, хто розпочав це все між расами двома.
Якийсь гортанний виклик подиву він видав,
Червоношкірий той, як порався біля млина
