часи, коли жіноцтво Америки зовсім було відірване від громадського життя. Звичайно, зазнавши европейської культури, вона повинна була відчувати незадоволення із свого становища в суспільстві, це відбилося частково й на її творах, де часом проглядає трохи презирливе ставлення до «порядних людей», що її оточували. Та час і умови не сприяли довершенню цього незадоволення й не витворили з Лоуелль художнього критика американського обмеженого й лицемірного «порядного» громадянства.
Лоуелль просто відірвалася від суспільства й увесь хист свій звернула на вдосконалення форми своїх творів, на вишуканість образів — романтичних і абстрактних. Її можна вважати за фундаторку й найяскравішу представницю американського імажинізму. Старовинні гравюри в позолочених рямцях, побиті колони поганських храмів, фантастичні китайські сади, ніжні дами XVIII століття в кранолінах та тонкому мереживі — ось звичайні теми її поезій.
Відроження своєрідного демократизму в американській поезії повинно було вплинути й на Еймі Лоуелль. І ось ми в останніх її творах знаходимо таке саме майстерне й досконале, витончене малювання вже нових сюжетів — корабельного майстра «Соленого Чарлі», що крадькома купує цукерки її порті — а то й просто оспівування пари червоних пантофель, що творять, на думку Лоуелль, надзвичайно гарну художню пляму на тлі вітрини міської крамнині.
Та сучасний американський читач не задовольняється з таких «поступок демократизмові», він потребує творів на громадські мотиви, він бажає відбитку в поезії соціяльних процесів. Тому й встановився загальний погляд на Еймі Лоуелль, як на холодний і чужий американським читачам, хоч і дуже досконалий талант.
Перша книга Лоуелль «A Dome of Many-colored Glass» не мала успіху. Зате її пізніші збірки («Men,
