Серед «простого люду» він почуває себе значно краще ніж на інтелігентських «небесах», звідки, він усе сподівається, його таки мають кінець-кінцем випхнути «до пекла». «Пекла» того він ніби не дуже й боїться, бо розуміє, що ніколи «подушки й пуфи не злегшать гострого стусана життя», і говорить про доконечність «чину»; та все-таки навряд чи йому бажалося б, щоб той стусан прийняв форму революції пекла проти небес. І з певним острахом Оппенгайм попереджає:
«Це бо чудовий вік для бунтів і повстань і найчервоніших революції!».
Що до форми Оппенгайма, то на ній почувається значний вплив Уота Уїтмена, і він воліє писати вільним віршем — без рим. Річ цілком природна для того, хто звик більше писати прозою, ніж віршем. З римованих його поезій (нечисленних) нам здається найкращою поема «Пітсбурґ».
Майже всі подані переклади взято з другої збірки Джемса Оппенгайма — «Songs of The New Age» («Пісні Нової Доби», 1914).
Цивілізація!
Кожний ласкавий та ґречний — і чоловіки уступають місця у трамваї жінкам…
Який ідеал!
Як бадьорить!
Чи цього ми бажаємо?
Чи за це жило й конало стільки поколінь?
Були хрестові походи, гноблення, війни й величні мистецтва,
Були мордерства й пристрасті, й жах відколи ще людина у нетрях жила…
