естетів-символістів і почав сам дуже критично ставитись до свого колишнього «інсургентства».
З европейською ерудицією Унтермаєрові не трудно було зробитися впливовим американським літературним критиком. Його антології, критичні книжки й статті вважаються за дуже цінні й ґрунтовні. Так воно й є лише до певної міри. Його критика з формального боку є влучна й грамотна, але, де дійде до ідеологічного обґрунтування, там виглядає завжди той самий американський лівий радикал з інсургентським минулим.
Останніми часами Луї Унтермаєр зовсім розгубився. Вірші його гарні, одшліхтовані, навіть витончені (почувається в них ювелір-філігранник). Та писав їх не поет, а критик: критик, що знає добре всіх своїх сучасників-поетів, всі їхні поетичні способи, техніку, до всього того ставиться критично, трохи навіть презирливо, може писати «під кожного з них». А по-свойому, по-унтермаєрівськи, писати вже розучився.
Через те чи зовсім не подаємо перекладів його останніх віршів (з книжок «Новий Адам» та инших), а обмежуємося кількома перекладами з його старих двох збірників — «Виклик» і «Ці часи».
Думаємо, що в них є певна цінність зразків інтелігентського бунтарства в американській поезії.
Боже, ми б не хтіли скаржитися дуже:
Знаємо, що шахта — це нам не забава,
Але все ж тут завжди від дощу калюжі,
Але все ж тут завжди холод і темря́ва.
