у власних, особистих болях, постійна незадоволеність із себе й світу, плачі й нарікання. І ще, особливо характерне для дрібнобуржуазних естетів, тенденційне аж до в'їдливости уникання всяких соціяльних тенденцій.
Останнє не завжди дається Міллей, і часом вплив міста й запеклої боротьби в ньому почуваються й на ній. Але тоді вона прибирає нової пози й намагається показати себе відважним борцем за чисту красу, проти міщанських забобонів та заскорузлости околишнього світу. Позу здебільшого не додержується до кінця, і знову перед нами з'являється хора, розгублена естетка-інтелігентка.
Як таку ми й внесли її до нашої антології, бо Міллей характерна для цілого покоління молодих естетів в американській поезії останніх днів.
Моя свічка з двох кінців горить,
Її на ніч не стане;
Та, гей, мої друзі, гей, вороги,
Дає вона світло прегарне!
Упевнено бридкі будівлі втиснено в скелю тривку:
Ходім, подивіться на ясний мій палац,
збудований на піску!
Гаразд,
Йдіть далі!
Що таке назва?
