Хлоп'ята повернулися в сні й усміхнулися:
Снили про мармур, снили про агати;
Дівчатка позлізали з постелей, щоб бачить
Весну, що проходила з мальованими повозами.
Мальованими повозами, що скрипіли здивовано;
Поклала руки на горло пташині.
Раптом, — ти знаєш хто, тута з'являється
Той, що ти знаєш хто, в мундирі синім[1],
Й каже весні: Тут не спинятися!
Тут не спинятись! Тут не спинятись!
Йди геть! Йди геть! Тут не спинятись!
(На того, ти знаєш хто, ліпш не дивиться).
Чи бачив коли таку хору картину? —
Середина квітня — і ні рослини;
Чухають потилиці садівники,
Піт свій даремно ллють на квітники,
Та ні травинки все не з'явиться.
Ану йди геть! Геть з тротуару!
Тут не спинятись! Й ані з уст мені пари!
Бо ж наробила вона колотнечі:
Понакидала пелюстків під дерева
Й думки від сніданку відтягла на инші речі.
Однаково, воно мені байдуже.
- ↑ Полісмени в Америці мають сині однострої.
