І продавати собі землю. От вже, будьте певні,
На цьому б я зробив ґешефт хороший. Ну, й фартова ж
Контора буде та.
А це життя мене аж прямо ріже.
Такі вони дурні мені питання ставлять!
Ви бачите отой годинник? Ну, от уявіть собі,
Три рази на годину тут якась халера ходить
I виклики мене й питає: «А чи правильний це час?
Чи наш годинник добре йде?» От, як на сповіді вам скажу,
Одного дня я так роззлостився, що молотка схопив
Й шпурнув йому у пику. Й коштувало це доларів кільканадцять,
Щоб все залагодить. Та тиждень я мав спокій.
Оті мої прокляті нерви!.. Але так воно вже йде.
Я жалую, що так нечемно вам про стукання сказав,
Але, коли я заведу собі земельную контору,
Не буде там такого місця, щоби хтось міг взять монету
І стукати по ньому й стукати, аж доки я вбіжу, мов угорілий.
Ото робота людська буде!..
Якщо тільки я її коли дістану…
Так, значить, ти мене тепер покинув, га?
Що я цим думаю? Еге, так добре є, чи ж ні?
Як ти на це пішов? Ти думав, я сліпа?
Я бачила тебе вночі з отою дівчиною, он що!
