Ця сторінка вичитана
Він зникне теж, прес, що друкує цей рядок…
Або іржавою почварою припинить рух,
Коли одстукає якихсь п'яти віків жмуток
І вугілля на світ не вийде вже через діру,
Що проточили хробаки. Цей самий світ —
Холодна бараболя з вогнища вже знята, —
Дрібна і мертва кулька — буде безліч літ
Довкола сонця зморщеного й зимного ганяти.
Земля мигтітиме, як місяць, спорожніла
Від люду і звірят, бактерій і птахів…
Так що ж за сенс у всій тій метушні безсилій
Для мертвого сосуда, повного безглуздих слів —
Що з того, що машинки-плазуни, що звикли людьми зватись,
Будуть вставать, лягать, робити, спать і знову прокидатись?
