Одно волосате вухо схоплене в лапу волохату,
Насторожене до всяких змін спереду й з тилу…
Ґоліаф потрафив синім щелепи пофарбувати, —
Всі редактори од цього перед ним аж остовпіли.
Гігантськи він ступав, а критики здивовано мовчали,
Ретельні митці бігли додому в переполосі,
Ревізували методи ялозені, наслідували, мавпували,
Ґоліафізмові всюди славу голосять!
Але Давид — юнак, що не скидавсь на мудреця, —
Сидів собі й обтесував малого камінця.
Більше тої любови ніхто не відчув,
Аще хто душі своя за друзі своя поклали.
Син божий жінок тих смуглявих забув,
Що працювали й прали, й шили, і латали.
За гроші ти брала все, що чоловіки давали, щоб загоїть свої болі,
І поцілунком останнім ти вміла рахунки замкнути.
Ніколи в житті не давала і не діставала, крім тої нехитрої долі,
Грошей, ані праці, ні послуги, — ні добробуту.
