Біблія (Огієнко)/Новий Заповіт/Євангелія від св. Івана
| ←Євангелія від св. Луки | Біблія, Новий Заповіт , переклад — Іван Огієнко Євангелія від св. Івана |
Дії святих апостолів→ |
|
|
1 На початку було Слово, а Слово в Бога було́, і Бог було Слово.
2 Воно в Бога було на поча́тку.
3 Усе через Нього повста́ло, і ніщо, що повста́ло, не повстало без Ньо́го.
4 І життя було в Нім, а життя було Світлом людей.
5 А Світло у те́мряві світить, і те́мрява не обгорну́ла його.
6 Був один чоловік, що від Бога був по́сланий, — йому йме́ння Іван.
7 Він прийшов на свідо́цтво, щоб засві́дчити про Світло, щоб повірили всі через нього.
8 Він тим Світлом не був, але сві́дчити мав він про Світло.
9 Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну люди́ну, що прихо́дить на світ.
10 Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його.
11 До свого Воно прибуло́, — та свої відцура́лись Його.
12 А всім, що Його прийняли́, їм вла́ду дало́ дітьми́ Божими стати, тим, що вірять у Йме́ння Його,
13 що не з крови, ані з пожадли́вости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога.
14 І Слово сталося тілом, і перебува́ло між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Одноро́дженого від Отця.
15 Іван сві́дчить про Нього, і кликав, говорячи: „Це був Той, що про Нього казав я: Той, Хто прийде за мною, існував передо мною, бо був перше, ніж я“.
16 А з Його повноти́ ми оде́ржали всі, — а то благода́ть на благода́ть.
17 Зако́н бо через Мойсея був да́ний, а благода́ть та правда з'явилися через Ісуса Христа.
18 Ніхто Бога ніко́ли не бачив, — Одноро́джений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був.
19 А це ось свідо́цтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: „Хто́ ти такий?“
20 І він визнав, і не зрікся, а визнав: „Я — не Христос“.
21 І запитали його: „А хто ж? Чи Ілля́?“ І відказує: „Ні!“ „Чи пророк?“ І дав відповідь: „Ні!“
22 Сказали ж йому: „Хто́ ж ти такий, щоб дати відповідь тим, хто послав нас? Що́ ти кажеш про себе самого?“
23 Відказав: „Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню“, як Іса́я пророк заповів“.
24 Посланці ж із фарисеїв були́.
25 І вони запитали його та сказали йому́: „Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?“
26 Відповів їм Іван, промовляючи: „Я водою хрищу́, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте.
27 Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'яза́ти ремінця́ від узуття́ Його я негідний“.
28 Це в Віфа́нії ді́ялося, на тім боці Йорда́ну, де христив був Іван.
29 Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: „Оце А́гнець Божий, що на Се́бе гріх світу бере!
30 Це Той, що про Нього казав я: За мною йде Муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я.
31 І не знав я Його́; та для того прийшов я, христивши водою, щоб Ізраїлеві Він з'явився“.
32 І сві́дчив Іван, промовляючи: „Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому.
33 І не знав я Його, але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: „Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, — це Той, Хто христитиме Духом Святим“.
34 І я бачив, і засві́дчив, що Він — Божий Син!“
35 Наступного дня стояв зно́ву Іван та двоє з учнів його.
36 І, поглянувши на Ісуса, що проходив, він сказав: „Ото А́гнець Божий!“
37 І почули два у́чні, як він говорив, та й пішли за Ісусом.
38 А Ісус обернувся й побачив, що вони йшли за Ним, та й каже до них: „Чого́ ви шукаєте?“ А вони відказали Йому: „Равві́ — перекладене це визначає: „Учителю“, — де Ти живеш?“
39 Він говорить до них: „Ходіть і побачте!“ Ті пішли та й побачили, де́ Він жив, і в Нього той день перебули́. Було ж коло години десятої.[1]
40 А один із тих двох, що чули від Івана та йшли вслід за Ним, був Андрій, брат Си́мона Петра.
41 Він знайшов перше Си́мона, брата свого, та й говорить до нього: „Знайшли ми Месі́ю, що визначає: Христос“.
42 І привів він його до Ісуса. На нього ж спогля́нувши, промовив Ісус: „Ти — Си́мон, син Йо́нин; будеш званий ти Ки́фа, що визначає: камінь“.[2]
43 Наступного дня захотів Він піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: „Іди за Мною!“
44 А Пилип із Віфсаїди похо́див, із міста Андрія й Петра.
45 Пилип Натанаї́ла знахо́дить та й каже йому: „Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Зако́ні й Пророки, — Ісуса, сина Йо́сипового, із Назаре́ту“.
46 І сказав йому Натанаї́л: „Та хіба ж може бути з Назаре́ту що добре?“ Пилип йому каже: „Прийди та побач“.
47 Ісус, угледівши Натанаїла, що до Нього Йде, говорить про нього: „Ото справді ізра́їльтянин, що немає в нім пі́дступу!“
48 Говорить Йому Натанаїл: „Звідки знаєш мене?“ Ісус відповів і до нього сказав: „Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіґовим деревом був ти“.
49 Відповів Йому Натанаїл: „Учителю, Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлі́в!“
50 Ісус відповів і до нього сказав: „Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіґовим деревом бачив тебе? Більш від цього побачиш!“
51 І Він каже йому: „Поправді, поправді кажу́ вам: Відтепе́р ви побачите небо відкрите та анголів Божих, що на Лю́дського Сина підіймаються та спускаються“.
2 А третього дня весі́лля справляли в Кані́ Галілейській, і була там Ісусова мати.
2 На весілля запрошений був теж Ісус та учні Його.
3 Як забракло ж вина, то мати Ісусова каже до Нього: „Не мають вина!“
4 Ісус же відказує їй: „Що тобі, жо́но, до Мене?[3] Не прийшла ще година Моя!“
5 А мати Його до слуг каже: „Зробіть усе те, що́ Він вам скаже!“
6 Було тут шість камінних посу́дин на воду, що стояли для очи́щення юдейського, що відер по дві чи по три вміщали.
7 Ісус каже до слуг: „Напо́вніть водою посу́дини“. І їх поналива́ли вще́рть.
8 І Він каже до них: „Тепер зачерпні́ть, і занесіть до весільного ста́рости“. І занесли.
9 Як весільний же ста́роста скуштува́в воду, що сталась вином, а він не знав, звідки воно, — знали ж слу́ги, що води наливали, — то староста кличе тоді молодо́го
10 та й каже йому: „Кожна люди́на подає перше добре вино, а як понапива́ються, тоді гірше; а ти добре вино аж на досі зберіг“.
11 Такий поча́ток чудам зробив Ісус у Кані́ Галілейській, — і виявив славу Свою. І ввірували в Нього учні Його.
12 Після цього відправивсь Він Сам, і мати Його, і брати Його, і Його учні до Капернау́му, і там перебули небагато днів.
13 А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус.
14 І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міня́льники.
15 І, зробивши бича́ з мотузкі́в, Він вигнав із храму всіх, — вівці й воли, а міня́льникам гроші розси́пав, і попереверта́в їм столи́.
16 І сказав продавця́м голубів: „Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торго́вого!
17 Тоді учні Його згадали, що написано: „Ревність до дому Твого з'їдає Мене!“
18 І обізва́лись юдеї й сказали Йому: „Яке нам знаме́но покажеш, що Ти можеш робити таке?“
19 Ісус відповів і промовив до них: „Зруйнуйте цей храм, — і за три дні Я поставлю його!“
20 Відказали ж юдеї: „Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три́ дні поставиш його?“
21 А Він говорив про храм тіла Свого.
22 Коли ж Він із мертвих воскрес, то учні Його згадали, що Він говорив це, і ввірували в Писа́ння та в слово, що сказав був Ісус.
23 А як в Єрусалимі Він був у свято Пасхи, то багато-хто ввірували в Його Йме́ння, побачивши чуда Його, що чинив.
24 Але Сам Ісус їм не звіря́вся, бо Сам знав усіх,
25 і потреби не мав, щоб хто сві́дчив Йому про люди́ну, — бо знав Сам, що в люди́ні було.
3 Був один чоловік із фарисеїв Никоди́м на ім'я́, начальник юдейський.
2 Він до Нього прийшов уночі, та й промовив Йому: „Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, — бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде“.
3 Ісус відповів і до нього сказав: „Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли хто не наро́диться згори́, то не може побачити Божого Царства“.
4 Никоди́м Йому каже: „Як може люди́на родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утро́би своїй матері зно́ву й родитись?“
5 Ісус відповів: „Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли хто не ро́диться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже.
6 Що вродилося з тіла — є тіло, що ж уродилося з Духа — є Дух.
7 Не дивуйся тому́, що сказав Я тобі: Вам необхі́дно родитись згори́.
8 Вітер віє, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля́ він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа наро́джений“.
9 Відповів Никоди́м і до Нього сказав: „Як це статися може?“
10 Ісус відповів і до нього сказав: „Ти — учитель ізра́їльський, — то чи ж цього не знаєш?
11 Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Ми говоримо те, що ми знаємо, а сві́дчимо про те, що́ ми бачили, але сві́дчення нашого ви не приймаєте.
12 Коли Я говорив вам про зе́мне, та не вірите ви, то я́к же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне?
13 І не схо́див на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, — Людський Син, що на небі.
14 І, як Мойсей підні́с змі́я в пустині, так мусить піднесений бути й Син Лю́дський,
15 щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя.
16 Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Одноро́дженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.
17 Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засуди́в, але щоб через Нього світ спасся.
18 Хто вірує в Нього, не буде засу́джений; хто ж не вірує, — той вже засуджений, що не повірив в Ім'я́ Одноро́дженого Сина Божого.
19 Суд же такий, що світло на світ прибуло́, люди ж те́мряву більш полюбили, як світло, — лихі бо були́ їхні вчинки!
20 Бо кожен, хто робить лихе, нена́видить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його.
21 А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони“.
22 По цьому прийшов Ісус та учні Його до країни Юдейської, і з ними Він там проживав та христив.
23 А Іван теж христив в Ено́ні побли́зу Сали́му, бо було там багато води; і прихо́дили люди й христились,
24 бо Іван до в'язниці не був ще поса́джений.
25 І зчинилось змага́ння Іванових учнів з юдеями — про очи́щення.
26 І прийшли до Івана вони та й сказали йому: „Учителю, Той, Хто був із тобою по то́й бік Йорда́ну, про Якого ти свідчив, — ото христить і Він, і до Нього всі йдуть“.
27 Іван відповів і сказав: „Люди́на нічого приймати не може, як їй з неба не дасться.
28 Ви самі мені свідчите, що я говорив: я — не Христос, але по́сланий я перед Ним.
29 Хто має заручену, той молодий. А дружко́ молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого. Така радість моя оце здійснилась!
30 Він має рости, я ж — малі́ти.
31 Хто зве́рху приходить, — Той над усіма́. Хто походить із землі, то той зе́мний, і говорить по-зе́мному. Хто приходить із неба, Той над усіма́,
32 і що бачив і чув, те Він свідчить, — та свідо́цтва Його не приймає ніхто.
33 Хто ж прийняв свідо́цтво Його, той стверди́в тим, що Бог правдивий.
34 Бо Кого Бог послав, Той Божі слова́ промовляє, — бо Духа дає Бог без міри.
35 Отець любить Сина, і дав усе в Його руку.
36 Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить — а гнів Божий на нім перебува́є“.
4 Як Господь же довідався, що почули фарисеї, що Ісус учнів більше збирає та христить, як Іван,
2 хоч Ісус не христив Сам, а учні Його,
3 Він покинув Юде́ю та зно́ву пішов у Галіле́ю.
4 І потрібно було́ Самарі́ю Йому перехо́дити.
5 Отож, прибуває Він до самарі́йського міста, що зветься Сіха́р, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йо́сипові.
6 Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою змо́рений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої.[4]
7 Надхо́дить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: „Дай напитись Мені!“
8 Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити пожи́ви.
9 Тоді каже Йому самаря́нка: „Як же Ти, юде́янин бувши, та просиш напитись від мене, самаря́нки?“ Бо юдеї не сходяться із самарянами.
10 Ісус відповів і промовив до неї: „Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: „Дай напитись Мені“, — ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води“.
11 Каже жінка до Нього: „І черпака́ в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу[5]?
12 Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?“
13 Ісус відповів і сказав їй: „Кожен, хто воду цю п'є, буде пра́гнути зно́ву.
14 А хто питиме воду, що Я йому дам, пра́гнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне“.
15 Каже жінка до Нього: „Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не прихо́дила брати“.
16 Говорить до неї Ісус: „Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди“.
17 Жінка відповіла та й сказала: „Чоловіка не маю“. Відказав їй Ісус: „Ти добре сказала: Чоловіка не маю.
18 Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, — не муж він тобі. Це ти правду сказала“.
19 Каже жінка до Нього: „Бачу, Пане, що Пророк Ти.
20 Отці наші вклоня́лися Богу на цій ось горі, а ви тве́рдите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись“.
21 Ісус промовляє до неї: „Повір, жінко, Мені, що надхо́дить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклоня́тись Отцеві не бу́дете ви.
22 Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв.
23 Але наступає година, і тепер вона є, коли богомі́льці правдиві вклонятися бу́дуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомі́льців.
24 Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклоня́тись“.
25 Відказує жінка Йому: „Я знаю, що при́йде Месі́я, що зветься Христо́с,[6] — як Він прийде, то все розпові́сть нам“.
26 Промовляє до неї Ісус: „Це Я, що розмовляю з тобою“.
27 І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жоден із них не спитав: „Чого хочеш?“ або: „Про що з нею гово́риш?“
28 Покинула жінка тоді водоно́са свого, і побігла до міста, та й людям гово́рить:
29 „Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що́ я вчинила. Чи Він не Христос?“
30 І вони повихо́дили з міста, і до Нього прийшли.
31 Тим ча́сом же учні просили Його та й казали: „Учителю, їж!“
32 А Він їм відказав: „Я маю пожи́ву на ї́дження, якої не знаєте ви“.
33 Питали тоді один о́дного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“
34 Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти.
35 Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і наста́нуть жнива́?“ А Я вам кажу́: Підійміть свої очі, та гляньте на ни́ви, — як для жнив уже пополові́ли вони!
36 А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — ра́зом раділи.
37 Бо про це погові́рка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“.
38 Я вас жати послав, де ви не працюва́ли: працюва́ли інші, ви ж до їхньої праці ввійшли“.
39 З того ж міста багато-хто із самаря́н в Нього ввірували через слово жінки, що сві́дчила: „Він сказав мені все, що я вчинила була́!“
40 А коли самаря́ни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні.
41 Значно ж більш вони ввірували через слово Його.
42 А до жінки казали вони: „Не за слово твоє ми вже віруємо, — самі бо ми чули й пізна́ли, що справді Спаси́тель Він світу!“
43 Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею.
44 Сам бо сві́дчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчи́зні своїй.
45 А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли́ галіле́яни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони.
46 Тоді зно́ву прийшов Ісус у Кану́ Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедво́рець, що син його хво́рів у Капернау́мі.
47 Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти.
48 Ісус же промовив до нього: „Як знаме́н тих та чуд не побачите, — не ввіруєте!“
49 Царедво́рець говорить до Нього: „Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!“
50 Промовляє до нього Ісус: „Іди, — син твій живе!“ І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, — і пішов.
51 А коли ще в дорозі він був, то раби́ його перестріли його й сповістили, говорячи: „Син твій живе“.
52 А він їх запитав про годину, о котрі́й стало легше йому. Вони ж відказали до нього: „Учора о сьомій[7] годині гаря́чка поки́нула його“.
53 Зрозумів тоді ба́тько, що була́ то година, о котрі́й до нього промовив Ісус: „Син твій живе“. І ввірував сам і ввесь його дім.
54 Це знов друге знаме́но Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.
5 Після того юдейське Свято було, і до Єрусалиму Ісус відійшов.
2 А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда́[8] по-єврейському зветься, що мала п'ять ґа́нків.
3 У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду пору́шено.
4 Бо ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший ула́зив, як воду пору́шено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворо́бу.
5 А був там один чоловік, що тридцять і вісім ро́ків був недужим.
6 Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він ча́су слабує, говорить до нього: „Хочеш бути здоровим?“
7 Відповів Йому хворий: „Пане, я не маю люди́ни, щоб вона, як порушено воду, до купа́льні всадила мене. А коли я прихо́джу, то передо мною вже інший ула́зить“.
8 Говорить до нього Ісус: „Уставай, візьми ложе своє — та й ходи!“
9 І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє — та й ходив. Того ж дня субота була́,
10 тому́ то сказали юдеї вздоро́вленому: „Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого“.
11 А він відповів їм: „Хто мене вздоро́вив, Той до мене сказав: Візьми ложе своє — та й ходи“.
12 А вони запитали його: „Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: Візьми ложе своє — та й ходи?“
13 Та не знав уздоро́влений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від наро́ду, що був на тім місці.
14 Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: „Ось ви́дужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!“
15 Чоловік же пішов і юдеям звістив, що Той, Хто вздоро́вив його, то Ісус.
16 І тому́ зачали́ юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу.
17 А Ісус відповів їм: „Отець Мій працює аж досі, — працюю і Я“.
18 І тому́ то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу пору́шував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим ро́блячись Богові рівним.
19 Відповів же Ісус і сказав їм: „Поправді, поправді кажу́ вам: Син нічо́го робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що ро́бить Отець; бо що робить Він, те так само й Син ро́бить.
20 Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивува́лись.
21 Бо як мертвих Отець воскрешає й ожи́влює, так і Син, кого хоче, ожи́влює.
22 Бо Отець і не судить ніко́го, а ввесь суд віддав Синові,
23 щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, — не шанує Отця, що послав Його.
24 Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає сло́ва Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, — життя вічне той має, і на суд не прихо́дить, але перейшов він від смерти в життя.
25 Поправді, поправді кажу́ вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть.
26 Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі.
27 І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він — Людський Син.
28 Не дивуйтесь цьому́, бо надхо́дить година, коли всі, хто в гроба́х, — Його голос почують,
29 і повихо́дять ті, що чинили добро, на воскре́сення життя, а котрі́ зло чинили, на воскре́сення Су́ду.
30 Я нічого не мо́жу роби́ти Сам від Себе. Як Я чую, суджу́, і Мій суд справедливий, — не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене.
31 Коли сві́дчу про Себе Я Сам, то свідо́цтво Моє неправдиве.
32 Є Інший, Хто сві́дчить про Мене, і Я знаю, що правдиве свідо́цтво, яким сві́дчить про Мене.
33 Ви послали були́ до Івана, і він сві́дчив про правду.
34 Та Я не від людини свідо́цтва приймаю, але це говорю́, щоб були ви спасені.
35 Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли поті́шитись світлом його.
36 Але Я маю свідчення більше за Іванове, бо ті справи, що Отець Мені дав, щоб Я виконав їх, ті справи, що Я їх чиню́, самі сві́дчать про Мене, що Отець Мене послав!
37 Та й Отець, що послав Мене, Сам засві́дчив про Мене; але ви ані голосу Його не чули ніко́ли, ані виду Його не бачили.
38 Навіть сло́ва Його ви не маєте, щоб у вас перебува́ло, бо не вірите в То́го, Кого Він послав.
39 Дослідіть но Писа́ння, бо ви ду́маєте, що в них маєте вічне життя, — вони ж сві́дчать про Мене!
40 Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя.
41 Від людей не приймаю Я слави,
42 але вас Я пізнав, що любови до Бога в собі ви не маєте.
43 Я прийшов у Йме́ння Свого Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж при́йде інший у йме́ння своє, того при́ймете ви.
44 Як ви можете вірувати, коли славу один від одно́го приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не пра́гнете ви?
45 Не думайте, що Я перед Отцем буду вас винуватити, — є, хто вас винуватити бу́де, — Мойсей, що на нього наді́єтесь ви!
46 Коли́ б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він.
47 Якщо писа́нням його ви не вірите, то як віри поймете словам Моїм?“
6 Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверія́дського моря.
2 А за Ним ішла бе́зліч народу, бо бачили чу́да Його, що чинив над недужими.
3 Ісус же на го́ру зійшов, і сидів там зо Своїми учнями.
4 Наближа́лася ж Пасха, свято юдейське.
5 А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка бе́зліч наро́ду до Нього йде, говорить Пилипові: „Де́ ми купимо хліба, щоб вони поживи́лись?“
6 Він же це говорив, його випробо́вуючи, бо знав Сам, що́ Він має робити.
7 Пилип Йому відповідь дав: „І за двісті дина́ріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай тро́хи дістав“.
8 Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Си́мона Петра:
9 „Є тут хлопчи́на один, що має п'ять я́чних хлібів та дві риби, але що́ то на бе́зліч таку!“
10 А Ісус відказав: „Скажіть лю́дям сідати!“ А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п'ять тисяч.
11 А Ісус узяв хліби́, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони.
12 І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: „Позбирайте куски позоста́лі, щоб ніщо не загинуло“.
13 І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдця́м із п'яти я́чних хлібів.
14 А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: „Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!“
15 Спостерігши ж Ісус, що вони мають за́мір прийти та забрати Його, щоб настанови́ти царем, знов на го́ру пішов Сам один.
16 А як вечір настав, то зійшли Його учні над море.
17 І, ввійшовши до чо́вна, на другий бік моря вони попливли́, до Капернау́му. І те́мрява вже наступила була́, а Ісус ще до них не прихо́див.
18 Від великого ж вітру, що віяв, хвилюва́лося море.
19 Як вони ж пропливли́ стадій із двадцять п'ять або з тридцять, то Ісуса побачили, що йде Він по морю, і до чо́вна зближається, — і їх страх обгорну́в.
20 Він же каже до них: „Це Я, — не лякайтесь!“
21 І хотіли вони взяти до чо́вна Його; та чо́вен зараз пристав до землі, до якої пливли́.
22 А наступного дня той наро́д, що на тім боці моря стояв, побачив, що там іншого чо́вна, крім одно́го того́, що до нього ввійшли були учні Його, не було́, і що до чо́вна не вхо́див Ісус із Своїми учнями, але відпливли́ самі учні.
23 А тим ча́сом із Тіверія́ди припливли́ човни́ інші близько до місця того, де вони їли хліб, як Господь учинив був подяку.
24 Отож, як побачили люди, що Ісуса та учнів Його там нема, то в човни́ посідали самі й прибули́ до Капернауму, — і шукали Ісуса.
25 І, на тім боці моря знайшовши Його, сказали Йому: „Коли Ти прибув сюди, Учителю?“
26 Відповів їм Ісус і сказав: „Поправді, поправці кажу́ вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наси́тились.
27 Пильнуйте не про пожи́ву, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть вам Син Лю́дський, бо запечатав Його Бог Отець“.
28 Сказали ж до Нього вони: „Що́ ми маємо почати, щоб роби́ти діла Божі?“
29 Ісус відповів і сказав їм: „Оце діло Боже, — щоб у Того ви вірували, Кого Він послав“.
30 А вони відказали Йому: „Яке ж знаме́но Ти чиниш, щоб побачили ми й поняли́ Тобі віри? Що Ти робиш?“
31 Наші отці́ їли ма́нну в пустині, як написано: „Хліб із неба їм дав на поживу“.
32 А Ісус їм сказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, — Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба.
33 Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові“.
34 А вони відказали до Нього: „Давай, Господи, хліба такого нам за́вжди!“
35 Ісус же сказав їм: „Я — хліб життя. Хто до Мене прихо́дить, — не голодува́тиме він, а хто вірує в Мене, — ніко́ли не пра́гнутиме.
36 Але Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте.
37 Усе при́йде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть.
38 Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене.
39 Оце ж воля Того, Хто послав Мене, — щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскреси́в те останнього дня.
40 Оце ж воля Мого Отця, — щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня“.
41 Тоді стали юдеї ре́мствувати на Нього, що сказав: „Я той хліб, що з неба зійшов“.
42 І казали вони: „Хіба Він не Ісус, син Йо́сипів, що ми знаємо батька та матір Його? Як же Він каже: Я з неба зійшов?“
43 А Ісус відповів і промовив до них: „Не ремствуйте ви між собою!
44 Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, — і того воскрешу́ Я останнього дня.
45 У Пророків написано: „І всі бу́дуть від Бога навче́ні.“ Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене.
46 Це не значить, щоб хтось Отця бачив, — тільки Той Отця бачив, Хто походить від Бога.
47 Поправді, поправді кажу́ Вам: Хто вірує в Мене, — життя вічне той має.
48 Я — хліб життя!
49 Отці ваші в пустині їли манну, — і померли.
50 То є хліб, Який сходить із неба, — щоб не вмер, хто Його споживає.
51 Я — хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світу дам“.
52 Тоді між собою змагатися стали юдеї, говорячи: „Як же Він може дати нам тіла спожити?“
53 І сказав їм Ісус: „Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Лю́дського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя.
54 Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня.
55 Бо тіло Моє — то правдиво пожива, Моя ж кров — то правдиво пиття.
56 Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебува́є, а Я в ньому.
57 Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною.
58 То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли ма́нну й померли, — хто цей хліб споживає, той жити буде пові́к!“
59 Оце Він говорив, коли в Капернаумі навчав у синагозі.
60 А багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: „Жорстока це мова! Хто́ слухати може її?“
61 А Ісус, Сам у Собі знавши це, що учні Його на те ре́мствують, промовив до них: „Чи оце вас споку́шує?
62 А що ж, як побачите Лю́дського Сина, що сходить туди, де перше Він був?
63 То Дух, що ожи́влює, тіло ж не помагає нічого. Слова́, що їх Я говорив вам, то дух і життя.
64 Але є дехто з вас, хто не вірує“. Бо Ісус знав споча́тку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його.
65 І сказав Він: „Я тому́ й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця да́не те“.
66 Із того ча́су відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним.
67 І сказав Ісус Дванадцятьо́м: „Чи не хочете й ви́ відійти?“
68 Відповів Йому Си́мон Петро: „До ко́го ми пі́демо, Господи? Ти маєш слова́ життя вічного.
69 Ми ж увірували та пізнали, що Ти — Христос, Син Бога Живого!“
70 Відповів їм Ісус: „Чи не Дванадцятьо́х Я вас вибрав? Та один із вас дия́вол“.
71 Це сказав Він про Юду, сина Си́монового, Іскаріо́та. Бо цей мав Його видати, хоч він був один із Дванадцятьо́х.
7 Після цього Ісус ходив по Галілеї, не хотів бо ходи́ти по Юдеї, бо юдеї шукали наго́ди, щоб убити Його.
2 А надхо́дило свято юдейське — Ку́чки.
3 І сказали до Нього брати Його: „Піди звідси, і йди до Юдеї, щоб і учні Твої побачили вчинки Твої, що Ти робиш.
4 Тайкома́ бо не робить нічо́го ніхто, але сам прагне бути відо́мий. Коли Ти таке чиниш, то з'яви́ Себе світові“.
5 Бо не вірували в Нього навіть брати Його!
6 А Ісус промовляє до них: „Не настав ще Мій час, але за́вжди готовий час ваш.
7 Вас нена́видіти світ не може, а Мене він нена́видить, бо Я сві́дчу про нього, що діла́ його злі.
8 Ідіть на це свято, Я ж іще не піду́ на це свято, бо не ви́повнився ще Мій час“.
9 Це сказавши до них, Він зоставсь у Галілеї.
10 Коли ж вийшли на свято брати Його, тоді й Сам Він пішов, — не відкрито, але́ ніби по́тай.
11 А юдеї за свята шукали Його та питали: „Де Він?“
12 І поголо́ска велика про Нього в наро́ді була. Одні говорили: „Він добрий“, а інші казали: „Ні, — Він зводить з дороги наро́д“.
13 Та відкрито про Нього ніхто не казав, — бо боялись юдеїв.
14 У половині вже свята Ісус у храм увійшов і навчав.
15 І дивувались юдеї й казали: „Як Він знає Писа́ння, не вчившись?“
16 Відповів їм Ісус і сказав: „Наука Моя — не Моя, а Того, Хто послав Мене.
17 Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу́ Я.
18 Хто говорить від себе самого, той власної слави шукає, а Хто слави шукає Того, Хто послав Його, Той правдивий, — і в Ньому неправедности нема.
19 Чи ж Зако́на вам дав не Мойсей? Та ніхто з вас Зако́на того не виконує. На́що хочете вбити Мене?“
20 Наро́д відповів: „Чи Ти де́мона маєш? Хто Тебе хоче вбити?“
21 Ісус відповів і сказав їм: „Одне ді́ло зробив Я, — і всі ви дивуєтесь.
22 Через це Мойсей дав обрі́зання вам, — не тому́, що воно від Мойсея, але від отців, — та ви й у суботу обрізуєте чоловіка.
23 Коли ж чоловік у суботу приймає обрі́зання, щоб Зако́ну Мойсеєвого не порушити, чого ж ре́мствуєте ви на Мене, що Я всю люди́ну в суботу вздоро́вив?
24 Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть!“
25 Дехто ж з єрусали́млян казали: „Хіба́ це не Той, що Його шукають убити?
26 Бо говорить відкрито ось Він, — і нічого не кажуть Йому. Чи то справді дізналися старші, що Він дійсно Христос?
27 Та ми знаєм Цього, звідки Він. Про Христа ж, коли при́йде, ніхто знати не бу́де, звідки Він“.
28 І скликнув у храмі Ісус, навчаючи й кажучи: „І Мене знаєте ви, і знаєте, звідки Я. А Я не прийшов Сам від Себе; правдивий же Той, Хто послав Мене, що Його ви не знаєте.
29 Я знаю Його, — Я бо від Нього, і послав Мене Він!“
30 Тож шукали вони, щоб схопи́ти Його, та ніхто не наклав рук на Нього, — бо то ще не настала година Його́.
31 А багато з наро́ду в Нього ввірували та казали: „Коли при́йде Христос, чи ж Він чу́да чинитиме більші, як чинить Оцей?“
32 Фарисеї прочули такі поголо́ски про Нього в наро́ді. Тоді первосвященики та фарисеї послали свою́ службу, щоб схопи́ти Його.
33 Ісус же сказав: „Ще недовго побу́ду Я з вами, та й до Того піду́, Хто послав Мене.
34 Ви бу́дете шукати Мене, — і не зна́йдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете“.
35 Тоді говорили юдеї між собою: „Куди це Він хоче йти, що не зна́йдемо Його? Чи не хоче йти до виселе́нців між греки, та й греків навчати?
36 Що за слово, яке Він сказав: „Ви бу́дете шукати Мене, — і не знайдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете?“
37 А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: „Коли прагне хто з вас — нехай при́йде до Мене та й п'є!
38 Хто вірує в Мене, як каже Писа́ння, то ріки живої води потечуть із утро́би його́“.
39 Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було́ бо ще Духа на них, — не був бо Ісус ще просла́влений.
40 А багато з наро́ду, почувши слова́ ті, казали: „Він справді пророк!“
41 Інші казали: „Він Христос“. А ще інші казали: „Хіба при́йде Христос із Галілеї?
42 Чи ж не каже Писа́ння, що Христос при́йде з роду Давидового, і з села Вифлеє́му, звідкіля́ був Давид?“
43 Так повстала незгода в наро́ді з-за Нього.
44 А де́котрі з них мали замір схопи́ти Його́, — та ніхто не поклав рук на Нього.
45 І вернулася слу́жба до первосвящеників та фарисеїв, а ті їх запитали: „Чому не привели́ ви Його?“
46 Відказала та слу́жба: „Чоловік ще ніко́ли так не промовляв, як Оцей Чоловік“.
47 А їм відповіли́ фарисеї: „Чи й вас із дороги не зве́дено?
48 Хіба́ хто з старши́х або з фарисеїв увірував у Нього?
49 Та прокля́тий народ, що не знає Зако́ну!“
50 Говорить до них Никоди́м, що приходив до Ньо́го вночі, і що був один із них:
51 „Хіба судить Зако́н наш люди́ну, як перше її не вислухає, і не дізнається, що́ вона робить?“
52 Йому відповіли та сказали вони: „Чи й ти не з Галілеї? Досліди та побач, що не при́йде Пророк із Галілеї“.
53 І до дому свого́ пішов кожен.
8 Ісус же на гору Оли́вну пішов.
2 А над ранком прийшов знов у храм, — і всі люди збігались до Нього. А Він сів і навчав їх.
3 І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в пере́любі схо́плену жінку, і посере́дині ставлять її,
4 та й говорять Йому: „Оцю жінку, Учителю, зло́влено на гарячому вчинку[9] пере́любу.
5 Мойсей же в Зако́ні звелів нам таких побива́ти камінням. А Ти що гово́риш?“
6 Це ж казали вони, Його споку́шуючи, та щоб мати на Нього оска́рження. А Ісус, нахилившись додо́лу, по землі писав пальцем.
7 А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: „Хто з вас без гріха́, — нехай перший на неї той каменем кине!“
8 І Він знов нахили́вся додо́лу, і писав по землі.
9 А вони, це почувши й сумлінням доко́рені, стали один по одно́му вихо́дити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всере́дині.
10 І підвівся Ісус, і ніко́го, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: „Де́ ж ті, жінко, що тебе оскаржа́ли? Чи ніхто тебе не засудив?“
11 А вона відказала: „Ніхто, Господи“. І сказав їй Ісус: „Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!“
12 І зно́ву Ісус промовляв до них, кажучи: „Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не бу́де ходити у те́мряві той, але́ матиме світло життя“.
13 Фарисеї ж Йому відказали: „Ти Сам сві́дчиш про Себе, — тим свідо́цтво Твоє неправдиве“.
14 Відповів і сказав їм Ісус: „Хоч і сві́дчу про Себе Я Сам, — та правдиве свідо́цтво Моє, бо Я знаю, звідкіля Я прийшов і куди Я йду. Ви ж не ві́даєте, відкіля Я прихо́джу, і куди Я йду.
15 Ви за тілом судите, — Я не суджу́ ніко́го.
16 А коли Я суджу́, то правдивий Мій суд, бо не Сам Я, а Я та Отець, що послав Він Мене!
17 Та й у вашім Зако́ні написано, що сві́дчення двох чоловіків правдиве.
18 Я Сам свідчу про Себе Самого, і сві́дчить про Мене Отець, що послав Він Мене“.
19 I сказали до Нього вони: „Де Отець Твій?“ Ісус відповів: „Не знаєте ви ні Мене, ні Мого Отця. Якби знали Мене, то й Отця Мого знали б“.
20 Ці слова́ Він казав при скарбни́ці, у храмі навчаючи. І ніхто не схопи́в Його, бо то ще не настала година Його.
21 І сказав Він їм зно́ву: „Я відхо́джу, ви ж шукати Мене бу́дете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете“.
22 А юдеї казали: „Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: Куди Я йду, туди ви прибу́ти не можете?“
23 І сказав Він до них: „Ви — від до́лу, Я — звисо́ка[10], і ви зо світу цього, Я не з цього світу.
24 Тому́ Я сказав вам, що помре́те в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помре́те в своїх гріхах“.
25 А вони запитали Його: „Хто Ти такий?“ І Ісус відказав їм: „Той, Хто споча́тку, як і говорю́ Я до вас.
26 Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю́, що від Нього почув“.
27 Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм.
28 Тож Ісус їм сказав: „Коли ви піді́ймете Лю́дського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не ді́ю, але те говорю́, як Отець Мій Мене був навчив.
29 А Той, Хто послав Мене, перебува́є зо Мною; Отець не зоставив Само́го Мене, бо Я за́вжди чиню́, що Йому до вподо́би“.
30 Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували.
31 Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: „Як у слові Моїм позоста́нетеся, тоді справді Моїми у́чнями бу́дете,
32 і пізна́єте правду, — а правда вас вільними зробить!“
33 Вони відказали Йому́: „Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були́ ми ніко́ли. То як же Ти кажеш: „Ви станете вільні?“
34 Відповів їм Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха́.
35 І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік.
36 Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні.
37 Знаю Я, що ви рід Авраамів, але хочете смерть заподі́яти Мені, бо наука Моя не вміщається в вас.
38 Я те говорю́, що Я бачив в Отця, та й ви робите те, що ви бачили в ба́тька свого́“.
39 Сказали вони Йому в відповідь: „Наш отець — Авраам“. Відказав їм Ісус: „Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла́ Авраамові.
40 А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив.
41 Ви робите діла батька свого“. Вони ж відказали Йому: „Не родилися ми від пере́любу, — одного ми маєм Отця — то Бога“.
42 А Ісус їм сказав: „Якби Бог був Отець ваш, — ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, — не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав.
43 Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви сло́ва Мого.
44 Ваш ба́тько — диявол, і пожадли́вості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогу́б споконві́ку, і в правді не всто́яв, бо правди нема в нім. Як гово́рить неправду, то говорить зо сво́го, — бо він неправдомо́вець і ба́тько неправді.
45 А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу́.
46 Хто з вас може Мені докори́ти за гріх? Коли ж правду кажу́, чом Мені ви не вірите?
47 Хто від Бога, той слухає Божі слова́; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога“.
48 Відізвались юдеї й сказали Йому́: „Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самаряни́н і де́мона маєш?“
49 Ісус відповів: „Не маю Я де́мона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажа́єте.
50 Не шукаю ж Я власної слави, — є Такий, Хто шукає та судить.
51 Поправді, поправді кажу́ вам: Хто слово Моє берегти́ме, не побачить той смерти повік!
52 І сказали до Нього юдеї: „Тепер ми дізнались, що де́мона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік.
53 Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Само́го Себе?“
54 Ісус відповів: „Як Я сла́влю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш.
55 І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу́, що не знаю Його, — буду неправдомо́вець, подібний до вас. Та Я знаю Його, — і слово Його зберігаю.
56 Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, — і він бачив, і тішився“.
57 А юдеї ж до Нього сказали: „Ти й п'ятидесяти́ ро́ків не маєш іще, — і Авраама Ти бачив?“
58 Ісус їм відказав: „Поправді, поправді кажу́ вам: Перш, ніж був Авраам, — Я є“.
59 І схопи́ли каміння вони, щоб кинути на Нього. Та схова́вся Ісус, і з храму пішов.
9 А коли Він прохо́див, побачив чоловіка, що сліпим був з наро́дження.
2 І спитали Його учні Його, говорячи: „Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?“
3 Ісус відповів: „Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з'явились на ньому.
4 Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надхо́дить он ніч, коли жоден нічо́го не зможе виконувати.
5 Доки Я в світі, — Я Світло для світу“.
6 Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з сли́ни грязи́во зробив, і очі сліпому пома́зав грязи́вом,
7 і до нього промовив: „Піди, умийся в ставку́ Сілоа́м“[11] (визначає це „По́сланий“). Тож пішов той і вмився, — і вернувся видю́щим.
8 А сусіди та ті, що бачили перше його, як був він сліпий, говорили: „Чи ж не той це, що сидів та просив?“
9 Говорили одні, що це він, а інші казали: „Ні, — подібний до нього“. А він відказав: „Це я!“
10 І питали його: „Як же очі відкрились тобі?“
11 А той опові́да́в: „Чоловік, що Його звуть Ісусом, грязи́во зробив, і очі помазав мені, і до мене сказав: „Піди в Сілоа́м та й умийся“. Я ж пішов та й умився, — і став бачити“.
12 І сказали до нього: „Де Він?“ Відказує той: „Я не знаю“.
13 Ведуть тоді до фарисеїв того, що був перше незрячий.
14 А була то субота, як грязи́во Ісус учинив і відкрив йому очі.
15 І знов запитали його й фарисеї, я́к видющим він став. А він розповів їм: „Грязи́во поклав Він на очі мені, а я вмився, — та й бачу“.
16 Тоді деякі з фарисеїв казали: „Не від Бога Оцей Чоловік, — бо суботи не де́ржить“. А інші казали: „Як же чу́да такі може грішна люди́на чинити?“ І незгода між ними була́.
17 Тому зно́ву говорять сліпому: „Що́ ти кажеш про Нього, коли очі відкрив Він тобі?“ А той відказав: „Він Пророк!“
18 Юдеї проте́ йому не повірили, що незрячим він був і прозрів, аж поки не покликано батькі́в того прозрілого.
19 І запитали їх, кажучи: „Чи ваш оце син, про якого ви кажете, ніби родився сліпим? Як же він тепер бачить?“
20 А батьки його відповіли́ та сказали: „Ми знаєм, що цей — то наш син, і що він народився сліпим.
21 Але я́к тепер бачить, — не знаємо, або хто йому очі відкрив, — ми не відаємо. Поспитайте його, — він дорослий, хай сам скаже про себе“.
22 Таке говорили батьки його, бо боялись юдеїв: юдеї бо вже були змо́вились, — як хто за Христа Його визнає, щоб той був відлучений від синагоги.
23 Ось тому говорили батьки його: „Він дорослий, — його поспитайте“.
24 І покликали вдруге того чоловіка, що був сліпим, і сказали йому: „Віддай хвалу Богові. Ми знаємо, що грішний Отой Чоловік“.
25 Але він відповів: „Чи Він грішний — не знаю. Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу!“
26 І спитали його: „Що тобі Він зробив? Як відкрив тобі очі?“
27 Відповів він до них: „Я вже вам говорив, — та не слухали ви. Що́ бажаєте зно́ву почути? Може й ви Його учнями хочете стати?“
28 А вони його вилаяли та й сказали: „То ти Його учень, а ми учні Мойсеєві.
29 Ми знаємо, що Бог говорив до Мойсея, — звідки ж узявся Оцей, ми не відаємо“.
30 Відповів чоловік і сказав їм: „То́ ж воно й дивно, що не знаєте ви, звідки Він, — а Він мені очі відкрив!
31 Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, — того слухає Він.
32 Відвіку не чу́вано, щоб хто очі відкрив був сліпому з наро́дження.
33 Коли б не від Бога був Цей, Він нічого не міг би чинити“.
34 Вони відповіли́ та й сказали йому: „Ти ввесь у гріхах народився, — і чи тобі нас учити?“ І геть його вигнали.
35 Дізнався Ісус, що вони того вигнали геть, і, знайшовши його, запитав: „Чи віруєш ти в Сина Божого?“
36 Відповів той, говорячи: „Хто ж то, Пане, Такий, щоб я вірував у Нього?“
37 Промовив до нього Ісус: „І ти бачив Його, і Той, Хто говорить з тобою — то Він!“
38 А він відказав: „Я вірую, Господи!“ І вклонився Йому.
39 І промовив Ісус: „На суд Я прийшов у цей світ, щоб бачили темні, а видю́щі щоб стали незрячі“.
40 І почули це деякі з тих фарисеїв, що були з Ним, та й сказали Йому: „Чи ж і ми невидю́щі?“
41 Відказав їм Ісус: „Якби ви невидю́щі були, то не мали б гріха́; а тепер ви говорите: „Бачимо“, — то й ваш гріх зостається при вас!
10 Поправді, поправді кажу́ вам: Хто не входить двери́ма в коша́ру, але перела́зить деі́нде, — той зло́дій і розбійник.
2 А хто входить двери́ма, — той вівцям пастух.
3 Ворота́р відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йме́нню, і випрова́джує їх.
4 А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідо́м за ним ідуть, бо знають голос його́.
5 За чужим же не пі́дуть вони, а будуть утікати від нього, — бо не знають вони чужого голосу“.
6 Оцю при́тчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони́, про що їм говорив.
7 І зно́ву промовив Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що Я — двері ві́вцям.
8 Усі, скільки їх перше Мене прихо́дило, — то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх.
9 Я — двері: коли через Мене хто вві́йде, спасеться, і той вві́йде та ви́йде, і пасо́висько зна́йде.
10 Зло́дій тільки на те закрада́ється, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подоста́тком щоб мали.
11 Я — Пастир Добрий! Пастир добрий кладе́ життя власне за вівці.
12 А наймит, і той, хто не вівча́р, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближа́ється, то ки́дає вівці й тікає, а вовк їх хапає й поло́шить.
13 А на́ймит утікає тому́, що він наймит, і не дбає про вівці.
14 Я — Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають.
15 Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу́.
16 Також маю Я інших овець, які не з цієї коша́ри, — Я повинен і їх припрова́дити. І Мій голос почують вони, — і бу́де ота́ра одна й Один Па́стир!
17 Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізно́ву прийняти його.
18 Ніхто в Мене його не бере́, але Я Сам від Себе кладу́ його. Маю вла́ду віддати його, і маю вла́ду прийняти його зно́ву, — Я цю заповідь взяв від Свого Отця“.
19 З-за цих слів між юдеями зно́ву незгода зняла́ся.
20 І багато-хто з них говорили: „Він де́мона має, і несамови́тий. Чого слухаєте ви Його?“
21 Інші казали: „Ці слова́ не того, хто демона має. Хіба де́мон може очі сліпим відкривати?“
22 Було тоді свято Відно́влення в Єрусалимі. Стояла зима.
23 А Ісус у храмі ходив, у Соломоновім ґа́нку.
24 Юдеї тоді обступили Його та й казали Йому: „Доки будеш тримати в непе́вності нас? Якщо́ Ти Христос, — то відкрито скажи нам!“
25 Відповів їм Ісус: „Я вам був сказав, — та не вірите ви. Ті діла, що чиню́ їх у Йме́ння Свого Отця, — вони свідчать про Мене.
26 Та не вірите ви, — не з Моїх бо овець ви.
27 Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідко́м вони йдуть.
28 І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не ви́хопить із Моєї руки.
29 Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, — і ви́хопити ніхто їх не може Отцеві з руки́.
30 Я й Отець — Ми одне!“
31 Знов каміння схопи́ли юдеї, щоб укаменува́ти Його.
32 Відповів їм Ісус: „Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, — за котри́й же з тих учинків хочете Мене каменувати?“
33 Юдеї Йому відказали: „Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, — бо Ти, бувши люди́ною, за Бога Себе видаєш“.
34 Відповів їм Ісус: „Хіба не написано в вашім Зако́ні: „Я сказав: ви боги"?
35 Коли тих Він богами назвав, що до них слово Боже було́, — а Писа́ння не може порушене бути,
36 то Тому́, що Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: „Зневажаєш Ти Бога“, через те, що сказав Я: „Я — Син Божий“?
37 Коли Я не чиню́ діл Свого Отця, то не вірте Мені.
38 А коли Я чиню́, то хоч ви Мені віри й не йме́те, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я — ув Отці!“
39 Тоді зно́ву шукали вони, щоб схопи́ти Його, але вийшов із рук їхніх Він.
40 І Він знову на то́й бік Йорда́ну пішов, на те місце, де Іван найперше христив, та й там перебува́в.
41 І багато до Нього прихо́дили та говорили, що хоч жа́дного чуда Іван не вчинив, але все, що про Нього Іван говорив, правдиве було́.
42 І багато-хто ввірували в Нього там.
11 Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти.
2 А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла.
3 Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“
4 Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“.
5 А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.
6 А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.
7 Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“.
8 Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“
9 Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить.
10 А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“.
11 Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“.
12 А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“.
13 Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже.
14 Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар.
15 І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“.
16 Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“.
17 Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі.
18 А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять.
19 І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх.
20 Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.
21 І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат.
22 Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“
23 Промовляє до неї Ісус: „Воскресне твій брат!“
24 Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“.
25 Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити.
26 І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“
27 Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“.
28 І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“
29 А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла.
30 А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його.
31 Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там.
32 Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“
33 А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам,
34 і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“
35 I заплакав Ісус.
36 А юдеї казали: „Дивись, як любив Він його!“
37 А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“
38 Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в.
39 Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“.
40 Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“
41 І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув.
42 Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“.
43 І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“
44 І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“.
45 І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.
46 А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив.
47 Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?
48 Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“
49 А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте,
50 і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“
51 А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти,
52 і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей.
53 Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його.
54 І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями.
55 Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе.
56 І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“
57 А первосвященики та фарисеї нака́за дали́: як дізнається хто, де Він перебува́тиме, нехай донесе, — щоб схопи́ти Його.
12 Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих.
2 І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.
3 А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім!
4 І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати:
5 „Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“
6 А це він сказав не тому́, що про вбогих журився, а тому́, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли.
7 І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені.
8 Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“
9 А на́товп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприхо́дили не з-за Ісуса Само́го, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.
10 А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,
11 бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували.
12 А другого дня, коли бе́зліч наро́ду, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,
13 то взяли́ вони па́льмове ві́ття, і вийшли назу́стріч Йому та й кричали: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Цар Ізраїлів!“
14 Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
15 „Не бійся, до́чко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи́ на ослі молодому!“
16 А учні Його спочатку́ того не зрозуміли були́, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому́.
17 Тоді свідчив наро́д, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гро́бу, і воскресив його з мертвих.
18 Через це й зустрів на́товп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.
19 Фарисеї тоді між собою казали: „Ви бачите, що нічо́го не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!“
20 А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени.
21 І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“.
22 Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають.
23 Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь.
24 Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́.
25 Хто кохає душу[12] свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя.
26 Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець.
27 Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́...
28 Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“ Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“
29 А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „Це ангол Йому говорив“!
30 Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас.
31 Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер.
32 І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“.
33 А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти.
34 А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“
35 І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде.
36 Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них.
37 І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували,
38 щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“
39 Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік:
40 „Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“
41 Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в.
42 Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги.
43 Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.
44 А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене.
45 А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.
46 Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався.
47 Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.
48 Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його!
49 Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити.
50 І відаю Я, що Його ота заповідь — то вічне життя. Тож що́ Я говорю́, то так говорю́, як Отець Мені розповіда́в.
13 Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала годи́на Йому́ перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були́, до кінця полюбив їх.
2 Під час же вече́рі, як диявол уже був укинув у серце синові Си́мона — Юді Іскаріотському, щоб він видав Його́,
3 то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить,
4 устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника́ й підпері́зується.
5 Пото́му налив Він води до вмива́льниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушнико́м, що ним був підпере́заний.
6 І підходить до Си́мона Петра, а той каже Йому: „Ти, Господи, ми́тимеш но́ги мені?“
7 Ісус відказав і промовив йому: „Що́ Я роблю́, ти не знаєш тепер, але опісля́ зрозумієш“.
8 Говорить до Нього Петро: „Ти повік мені ніг не обмиєш!“ Ісус відповів йому: „Коли́ Я не вмию тебе, — ти не матимеш частки зо Мною“.
9 До Нього проказує Си́мон Петро: „Господи, — не самі мої но́ги, а й руки та го́лову!“
10 Ісус каже йому: „Хто обмитий, тільки но́ги обмити потребу́є, бо він чистий увесь. І ви чисті, — та не всі“.
11 Бо Він знав Свого зра́дника, тому то сказав: „Ви чисті не всі“.
12 Коли ж пообмива́в їхні но́ги, і одежу Свою Він надів, засів зно́ву за стіл і промовив до них: „Чи знаєте ви, що́ Я зробив вам?
13 Ви Мене називаєте: Учитель і Госпо́дь, — і добре ви кажете, бо Я є.
14 А коли обмив ноги вам Я, Госпо́дь і Вчитель, то повинні й ви один о́дному ноги вмивати.
15 Бо то Я вам при́клада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив.
16 Поправді, поправді кажу́ вам: Раб не більший за пана свого́, послане́ць же не більший від того, хто вислав його.
17 Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо таке чините!
18 Не про всіх вас кажу́. Знаю Я, кого вибрав, але щоб збуло́ся Писа́ння: „Хто хліб споживає зо Мною, підняв той на Мене п'яту́ свою!“
19 Уже тепер вам кажу́, перше ніж те настане, щоб як станеться, ви ввірували, що то Я.
20 Поправді, поправді кажу́ вам: Хто приймає Мого посланця́, той приймає Мене; хто ж приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене!“
21 Промовивши це, затривожився духом Ісус, і осві́дчив, говорячи: „Поправді, поправді кажу́ вам, що один із вас видасть Мене!“
22 І озиралися учні один на одно́го, непевними бувши, про кого Він каже.
23 При столі, при Ісусовім лоні, був один з Його учнів, якого любив Ісус.
24 От цьому кивну́в Си́мон Петро та й шепну́в: „Запитай, — хто б то був, що про нього Він каже?“
25 І, пригорну́вшись до ло́ня Ісусового, той говорить до Нього: „Хто́ це, Господи?“
26 Ісус же відказує: „Це той, кому, умочивши, подам Я куска́“. І, вмочивши куска́, подав синові Си́мона, — Юді Іскаріо́тському!
27 За тим же куско́м тоді в нього ввійшов сатана́. А Ісус йому каже: „Що́ ти робиш — роби швидше“.
28 Але жоден із тих, хто був при столі, того не зрозумів, до чо́го сказав Він йому.
29 А тому́, що тримав Юда скриньку на гроші, то деякі ду́мали, ніби каже до нього Ісус: „Купи, що потрібно на свято для нас“, або щоб убогим подав що.
30 А той, узявши кусок хліба, зараз вийшов. Була ж ніч.
31 Тоді, як він вийшов, промовляє Ісус: „Тепер ось просла́вивсь Син Лю́дський, і в Ньому просла́вився Бог.
32 Коли в Ньому прославився Бог, то і Його Бог просла́вить у Собі, і зараз прославить Його!
33 Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами! Ви шукати Мене будете, але́ — як сказав Я юдеям: „Куди Я йду, туди ви прибути не можете“, — те й вам говорю́ Я тепер.
34 Нову́ заповідь Я вам даю: Любіть один о́дного! Як Я вас полюбив, так любіть один о́дного й ви!
35 По то́му пізнають усі, що ви учні Мої, як бу́дете мати любов між собою“.
36 А Симон Петро Йому каже: „Куди, Господи, ідеш Ти?“ Ісус відповів: „Куди Я йду, туди ти́ тепер іти за Мною не можеш, але по́тім ти підеш за Мною“.
37 Говорить до Нього Петро: „Чому, Господи, іти за Тобою тепер я не мо́жу? За Те́бе я душу свою́ покладу́!“
38 Ісус відповідає: За Ме́не покладе́ш ти душу свою́? Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Півень не заспіває, як ти тричі зречешся Мене́.
14 Неха́й серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!
2 Багато осе́ль у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготува́ти місце для вас?
3 А коли́ відійду́ й приготу́ю вам місце, Я зно́ву прийду́ й заберу́ вас до Себе, щоб де Я — були й ви.
4 А куди Я йду — дорогу ви знаєте“.
5 Говорить до Нього Хома́: „Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?“
6 Промовляє до нього Ісус: „Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене.
7 Коли б то були ви пізна́ли Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепе́р Його знаєте ви, і Його бачили“.
8 Говорить до Нього Пилип: „Господи, покажи нам Отця, — і ви́стачить нам“!
9 Промовляє до нього Ісус: „Стільки ча́су Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: „Покажи нам Отця?“
10 Чи не віруєш ти, що Я — в Отці, а Отець — у Мені? Слова́, що Я вам говорю́, говорю не від Се́бе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті.
11 Повірте Мені, що Я — в Отці, а Отець — у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі.
12 Поправді, поправді кажу́ вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учи́нить, бо Я йду до Отця.
13 І коли що просити ви бу́дете в Іме́ння Моє, те вчиню́, щоб у Сині прославивсь Отець.
14 Коли бу́дете в Мене просити чого в Моє Йме́ння, то вчиню́.
15 Якщо Ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте!
16 І вблагаю Отця Я, — і Втіши́теля іншого дасть вам, щоб із вами повік перебува́в, —
17 Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебува́є, і в вас буде Він.
18 Я не кину вас си́ротами, — Я прибу́ду до вас!
19 Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви́ Мене бачити бу́дете, бо живу Я — і ви жити бу́дете!
20 Того дня пізна́єте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас.
21 Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю́ Його, і об'явлюсь йому Сам“.
22 Запитує Юда, не Іскаріотський, Його: „Що то, Господи, що Ти нам об'явитися маєш, а не світові?“
23 Ісус відповів і до нього сказав: „Як хто любить Мене, той слово Моє берегти́ме, і Отець Мій полюбить його, і Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього.
24 Хто не любить Мене, той не береже́ Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене.
25 Говорив це Я вам, бувши з вами.
26 Утіши́тель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я́ Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив.
27 Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не триво́житься, ані не лякається!
28 Чули ви, що Я вам говори́в: „Я відхо́джу, і вернуся до вас“. Якби́ ви любили Мене, то ви б ті́шилися, що Я йду до Отця, — бо більший за Мене Отець.
29 І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться.
30 Небагато вже Я говори́тиму з вами, бо надхо́дить князь світу цього, а в Мені він нічого не має,
31 та щоб світ зрозумів, що люблю́ Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю́. Уставайте, — ходім звідсіля́!
15 Я правдива Виногра́дина, а Отець Мій — Виногра́дар.
2 Усяку галу́зку в Мене, що плоду не прино́сить, Він відтина́є, але всяку, що плід родить, обчища́є її, щоб рясніше родила.
3 Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті.
4 Перебува́йте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позоста́неться на виногра́дині, так і ви, як в Мені перебува́ти не будете.
5 Я — Виноградина, ви — галу́ззя! Хто в Мені перебува́є, а Я в ньому, той рясно заро́джує, бо без Мене нічого чинити не можете ви.
6 Коли хто перебува́ти не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галу́зка, і всохне. І грома́дять їх, і кладуть на огонь, — і згорять.
7 Коли ж у Мені перебува́ти ви будете, а слова́ Мої позоста́нуться в вас, то просіть, чого хочете, — і станеться вам!
8 Отець Мій просла́виться в то́му, якщо рясно заро́дите й бу́дете учні Мої.
9 Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй!
10 Якщо бу́дете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебува́тимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його.
11 Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була́ ваша радість!
12 Оце Моя заповідь, — щоб любили один о́дного ви, як Я вас полюбив!
13 Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за дру́зів своїх.
14 Ви дру́зі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую.
15 Я вже більше не бу́ду раба́ми вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав дру́зями Я, бо Я вам об'явив усе те, що почув від Мого Отця.
16 Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настанови́в, щоб ішли ви й прино́сили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попро́сите в Імення Моє.
17 Це Я вам заповідую, — щоб любили один о́дного ви!
18 Коли вас світ нена́видить, знайте, що Мене він знена́видів перше, як вас.
19 Коли б ви зо світу були́, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас нена́видить.
20 Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: „Раб не більший за пана свого“. Як Мене переслі́дували, — то й вас переслідувати бу́дуть; як слово Моє зберігали, — берегти́муть і ваше.
21 Але все це робитимуть вам за Ім'я́ Моє, бо не знають Того, хто послав Мене.
22 Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха́, а тепер вимо́вки не мають вони за свій гріх.
23 Хто Мене нена́видить, — і Мого Отця той нена́видить.
24 Коли б Я серед них не вчинив був тих діл, яких не чинив ніхто інший, то не мали б гріха́. Та тепер вони бачили, — і знена́виділи і Мене, і Мого Отця.
25 Та щоб спра́вдилось слово, що в їхнім Зако́ні написане: „Мене безпідставно знена́виділи!“
26 А коли Втіши́тель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, — Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене.
27 Та засві́дчте і ви, бо ви від початку зо Мною.
16 Оце Я сказав вам, щоб ви не спокуси́лись.
2 Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподі́є, то ду́матиме, ніби службу приносить він Богові!
3 А це́ вам учинять, бо вони не пізнали Отця, ні Мене.
4 Але Я це сказав вам, щоб згадали про те, про що́ говорив був Я вам, як настане година. Цього вам не казав Я споча́тку, бо з вами Я був.
5 Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, — і ніхто з вас Мене не питає: „Куди йдеш?“
6 Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше напо́внилось смутком.
7 Та Я правду кажу́ вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду́, Утіши́тель не при́йде до вас. А коли Я піду́, то пошлю вам Його.
8 А як при́йде, Він світові виявить про гріх, і про праведність і про суд:
9 тож про гріх, — що не вірують у Мене;
10 а про праведність, — що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже;
11 а про суд, — що засу́джений князь цього світу.
12 Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести.
13 А коли при́йде Він, Той Дух правди, Він вас попрова́дить до ці́лої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, — казатиме, і що має настати, — звістить вам.
14 Він прославить Мене, бо Він ві́зьме з Мого та й вам сповісти́ть.
15 Усе, що має Отець, то Моє; через те Я й сказав, що Він ві́зьме з Мого та й вам сповісти́ть.
16 Незаба́ром, — і Мене вже не бу́дете бачити, і знов незабаром — і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця“.
17 А деякі з учнів Його говорили один до одно́го: „Що таке, що сказав Він до нас: „Незабаром, — і Мене вже не бу́дете бачити, і знов незаба́ром — і Мене ви побачите“, та: „Я йду до Отця“?
18 Гомоніли також: „Що таке, що говорить: „Незаба́ром“? Про що каже, не знаємо“.
19 Ісус же пізнав, що хочуть поспитати Його, і сказав їм: „Чи про це між собою міркуєте ви, що сказав Я: „Незаба́ром, — і вже Мене бачити не будете ви, і знов незаба́ром — і Мене ви побачите“?
20 Поправді, поправді кажу́ вам, що ви бу́дете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви бу́дете, але сум ваш обе́рнеться в радість!
21 Жу́риться жінка, що ро́дить, — бо настала година її. Як дитинку ж поро́дить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за ра́дощів, що людина зроди́лась на світ.
22 Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас зно́ву, — і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не віді́йме!
23 Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу́ вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Йме́ння, — Він дасть вам.
24 Не просили ви досі нічо́го в Ім'я́ Моє. Просіть — і отримаєте, щоб повна була ваша радість.
25 Оце все Я в при́тчах до вас говорив. Настає́ година, коли при́тчами Я вже не бу́ду до вас промовляти, але явно звіщу́ про Отця вам.
26 Того дня ви проси́тимете в Моє Ймення, і Я вам не кажу́, що вблагаю Отця Я за вас, —
27 бо Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога.
28 Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця“.
29 Його учні відказують: „Ось тепер Ти говориш відкрито, і жодної притчі не кажеш.
30 Тепер ві́даємо ми, що Ти знаєш усе, і потреби не маєш, щоб Тебе хто питав. Тому віруємо, що Ти вийшов від Бога!“
31 Ісус їм відповів: „Тепер віруєте?
32 Ото настає́ година, і вже настала, що ви розпоро́шитесь кожен у власне своє, а Мене ви Само́го покинете. Та не Сам Я, бо зо Мною Отець!
33 Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Стражда́ння зазна́єте в світі, — але бу́дьте відважні: Я світ переміг!“
17 По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: „Прийшла, Отче, година, — прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе,
2 бо Ти дав Йому вла́ду над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому.
3 Життя ж вічне — це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його.
4 Я прославив Тебе на землі, — доверши́в Я те ді́ло, що Ти дав Мені ви́конати.
5 І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав.
6 Я Ім'я́ Твоє виявив лю́дям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли́ Твоє слово.
7 Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе похо́дить,
8 бо слова́, що дав Ти Мені, Я їм передав, — і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене.
9 Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, — Твої бо вони!
10 Усе бо Моє — то Твоє, а Твоє — то Моє, і просла́вивсь Я в них.
11 І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, — заховай в Ім'я́ Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!
12 Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Йме́ння Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призна́ченого на загибіль,[13] щоб збуло́ся Писа́ння.
13 Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю́ Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою доскона́лу.
14 Я їм дав Твоє слово, але світ їх знена́видів, бо вони не від світу, як і Я не від світу.
15 Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого.
16 Не від світу вони, як і Я не від світу.
17 Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда.
18 Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх.
19 А за них Я посвячую в жертву Само́го Себе, щоб освячені правдою стали й вони.
20 Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього сло́ва ввірують у Мене,
21 щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно́ були в Нас і вони, — щоб увірував світ, що Мене Ти послав.
22 А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми.
23 Я — у них, а Ти — у Мені, щоб були́ досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив.
24 Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були́, де знахо́джуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, — бо Ти полюбив Мене перше закла́дин світу.
25 Отче Праведний! Хоча́ не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти.
26 Я ж Ім'я Твоє́ їм об'явив й об'явля́тиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була́ в них, а Я в них!“
18 Промовивши це, Ісус вийшов із учнями Своїми на то́й бік потоку Кедро́ну, де був сад, до якого ввійшов Він та учні Його.
2 Але й Юда, що видав Його, знав те місце, бо там часто збирались Ісус й Його учні.
3 Отож Юда, узявши відділ ві́йська та службу від первосвящеників і фарисеїв, приходить туди із смолоски́пами, та з ліхтарями, та з зброєю.
4 А Ісус, усе ві́давши, що́ з Ним статися має, виходить та й каже до них: „Кого́ ви шукаєте?“
5 Йому відповіли: „Ісуса Назаряни́на“. Він говорить до них: „Це Я“! А стояв із ними й Юда, що видав Його.
6 I як тільки сказав їм: „Це Я“, вони подали́ся назад, та й на землю попа́дали.
7 І Він знов запитав їх: „Кого́ ви шукаєте?“ Вони ж відказали: „Ісуса Назаряни́на“.
8 Ісус відповів: „Я сказав вам, що це Я. Отож, як Мене ви шукаєте, то дайте оцим відійти “, —
9 щоб збулося те слово, що Він був сказав: „Я не втратив ніко́го із тих, кого дав Ти Мені“.
10 Тоді Си́мон Петро, меча мавши, його ви́хопив, і рубону́в раба́ первосвященика, — і відтя́в праве́ вухо йому́. А рабу́ на ім'я́ було Малх.
11 Та промовив Ісус до Петра: Всунь у пі́хви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?“
12 Відділ же війська та тисяцький і служба юдейська схопи́ли Ісуса, і зв'язали Його,
13 і повели Його перше до Анни, бо тестем доводивсь Кайяфі, що первосвящеником був того року.
14 Це ж був той Кайя́фа, що порадив юдеям, що ліпше померти люди́ні одній за наро́д.
15 А Симон Петро й інший учень ішли за Ісусом слідо́м. Той же учень відо́мий був первосвященикові, і ввійшов у двір первосвящеників із Ісусом.
16 А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відо́мий був первосвященикові, і сказав ворота́рці, — і впровадив Петра.
17 І питає Петра ворота́рка служни́ця: „Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?“ Той відказує: „Ні!“
18 А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся.
19 А первосвященик спитався Ісуса про учнів Його, і про науку Його.
20 Ісус Йому відповідь дав: „Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічо́го Я не говорив.
21 Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, що чули, що́ Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив“.
22 А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку́, говорячи: „То так відповідаєш первосвященикові?“
23 Ісус йому відповідь дав: „Якщо зле Я сказав, — покажи, що то зле; коли ж добре, — за що́ Мене б'єш?“
24 І відіслав Його Анна зв'язаним первосвященикові Кайяфі.
25 А Си́мон Петро стояв, гріючись. І сказали до нього: „Чи й ти не з учнів Його?“ Він відрікся й сказав: „Ні!“
26 Говорить один із рабів первосвященика, родич тому́, що йому Петро вухо відтя́в: „Чи тебе я не бачив у саду́ з Ним?“
27 І зно́ву відрікся Петро, — і заспівав півень хвилі тієї.
28 А Ісуса ведуть від Кайяфи в прето́рій. Був же ра́нок. Та вони не ввійшли до прето́рія, щоб не опога́нитись, а щоб їсти пасху.
29 Тоді вийшов Пилат назо́вні до них і сказав: „Яку ска́ргу приносите ви на Цього Чоловіка?“
30 Вони відповіли та й сказали йому: „Коли́ б Цей злочи́нцем не був, ми б Його тобі не видавали“.
31 А Пилат їм сказав: „Візьміть Його, та й за вашим Зако́ном судіть Його“. Юдеї сказали йому: „Нам не вільно нікого вбивати“, —
32 щоб збулося Ісусове слово, що його Він прорік, зазначаючи, якою то смертю Він має померти.
33 Тоді зно́ву Пилат увійшов у прето́рій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“
34 Ісус відповів: „Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?“
35 Пилат відповів: „Чи ж юде́янин я? Твій наро́д та первосвященики мені Тебе видали. Що таке Ти вчинив?“
36 Ісус відповів: „Моє Царство не із світу цього́. Якби із цього світу було́ Моє Царство, то служба Моя́ воювала б, щоб не ви́даний був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси“.
37 Сказав же до Нього Пила́т: „Так Ти Цар?“ Ісус відповів: „Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засві́дчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос“.
38 Говорить до Нього Пила́т: „Що є правда?“ І сказавши оце, до юдеїв знов вийшов, та й каже до них: „Не знахо́джу Я в Ньому провини нія́кої.
39 Та ви маєте зви́чай, щоб я випустив вам одно́го на Пасху. Чи хочете отже, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“
40 Та зно́ву вони зняли крик, вимагаючи: „Не Його, а Вара́вву!“ А Вара́вва був злочи́нець.
19 От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичува́ти Його.
2 Вояки́ ж, сплівши з те́рну вінка, Йому покла́ли на голову, та багряни́цю наділи на Нього,
3 і приступали до Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“ І били по щоках Його.
4 Тоді вийшов назо́вні ізно́ву Пилат та й говорить до них: „Ось Його я виво́джу назо́вні до вас, щоб ви перекона́лись, що провини нія́кої в Нім не знахо́джу“.
5 І вийшов назо́вні Ісус, у терно́вім вінку та в багря́нім плащі. А Пилат до них каже: „Оце Чоловік!“
6 Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: „Розіпни́, розіпни́!“ Пилат каже до них: „То візьміть Його ви й розіпні́ть, — бо провини я в Нім не знахо́джу!“
7 Відказали юдеї йому: „Ми маємо Зако́на, а за Зако́ном Він мусить умерти, — бо за Божого Сина Себе видавав!“
8 Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш,
9 і вернувся в прето́рій ізно́ву, і питає Ісуса: „Звідки Ти?“ Та Ісус йому відповіді не подав.
10 І каже до Нього Пилат: „Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я вла́ду розп'я́сти Тебе, і маю вла́ду Тебе відпустити?“
11 Ісус відповів: „Надо Мною ти жодної вла́ди не мав би, коли б тобі зве́рху не да́но було́; тому більший гріх має той, хто Мене тобі ви́дав“.
12 Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: „Якщо Його пустиш, то не ке́сарів при́ятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться ке́сареві“.
13 Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назо́вні Ісуса, і засів на судде́ве сиді́ння, на місці, що зветься літострото́н, по-гебрейському ж гавва́та.[14]
14 Був то ж день Пригото́влення Пасхи, година була — близько шостої. І він каже юдеям: „Ось ваш Цар!“
15 Та вони закричали: „Геть, геть із Ним! Розіпни́ Його!“ Пилат каже до них: „Царя вашого маю розп'я́сти?“ Первосвященики відповіли: „Ми не маєм царя, окрім ке́саря!“
16 Ось тоді він їм видав Його, щоб розп'я́сти.
І взяли Ісуса й повели́...
17 І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Черепо́вищем зване, по-гебрейському Голго́фа.[15]
18 Там Його розп'яли́, а з Ним ра́зом двох інших, з одно́го та з другого боку, а Ісуса всере́дині.
19 А Пилат написав і на́писа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: „Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський“.
20 І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'я́тий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано.
21 Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: „Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я — Цар Юдейський.
22 Пилат відповів: „Що я написав — написав!“
23 Розп'я́вши ж Ісуса, вояки́ взяли одіж Його, та й поділили на чотири частини, по частині для кожного вояка́, теж і хіто́на. А хіто́н був не шитий, а ви́тканий ці́лий відве́рху.
24 Тож сказали один до одно́го: „Не будемо дерти його, але же́реба киньмо на нього, — кому припаде́“. Щоб збуло́ся Писа́ння: „Поділили одежу Мою між собою, і метну́ли про шату Мою жеребка́“. Вояки ж це й зробили.
25 Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клео́пова, і Марія Магдали́на.
26 Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: „Оце, жоно, твій син!“
27 Потім каже до учня: „Оце мати твоя!“ І з тієї години той учень узяв її до себе.
28 Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писа́ння, проказує: „Пра́гну!“
29 Тут стояла посу́дина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом напо́внивши, і на трости́ну її настромивши, підне́сли до уст Його.
30 А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: „Звершилось!“ І, голову схиливши, віддав Свого духа.
31 Був же день Приго́товлення, тож юдеї, щоб тіла́ на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи — просили Пилата зламати голі́нки розп'я́тим, і зняти.
32 Тож прийшли вояки́ й поламали голі́нки першому й другому, що розп'я́тий з Ним був.
33 Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голі́нок Йому не зламали,
34 та один з воякі́в списом бо́ка[16] Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода.
35 І самовидець засвідчив, і правдиве свідо́цтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви.
36 Бо це сталось тому́, щоб збулося Писа́ння: „Йому кості ламати не бу́дуть!“
37 І знов друге Писа́ння говорить: „Дивитися будуть на Того, Кого́ проколо́ли“.
38 Потім Йо́сип із Арімате́ї, що був учень Ісуса, але потайни́й, — бо боявся юдеїв, — став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове.
39 Прибув також і Никоди́м, — що давніше прихо́див вночі до Ісуса, — і сми́рну приніс, із ало́єм помішану, щось літрів із сто.
40 Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його у полотно́[17] із па́хощами, як є зви́чай ховати в юдеїв.
41 На тім місці, де Він був розп'я́тий, знахо́дився сад, а в саду́ новий гріб, що в ньому ніко́ли ніхто не лежав.
42 Тож отут, — з-за юдейського дня Пригото́влення — вони покла́ли Ісуса, бо побли́зу був гріб.
20 А дня першого в тижні,[18] рано вранці, як ще темно було́, прийшла Марія Магдали́на до гро́бу, та й бачить, що камінь від гро́бу відва́лений.
2 Тож біжить вона та й прибуває до Си́мона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: „Взяли́ Господа з гро́бу, і ми не знаємо, де́ покла́ли Його!“
3 Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гро́бу пішли.
4 Вони ж бігли оби́два укупі, але другий той учень попе́реду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув.
5 І, нахили́вшися, бачить — лежить полотно... Але він не ввійшов.
6 Прибува́є і Си́мон Петро, що слідко́м за ним біг, і входить до гробу, і полотно оглядає, що лежало,
7 і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащани́цею, але о́сторонь, зго́рнена, в іншому місці.
8 Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, — і ввірував.
9 Бо ще не розуміли з Писа́ння вони, що Він має воскре́снути з мертвих.
10 І учні верну́лися знову до се́бе.
11 А Марія стояла при гро́бі назо́вні та й плакала. Плачучи́, нахилилась до гробу.
12 І бачить два Анголи́, що в білім сиділи, — один у голова́х, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло.
13 І говорять до неї вони: „Чого плачеш ти, жінко?“ Та відказує їм: „Узяли́ мого Господа, і я не знаю, де Його покла́ли.
14 І, сказавши оце, оберну́лась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус.
15 Промовляє до неї Ісус: „Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?“ Вона ж, думаючи, що то садівни́к, говорить до Нього: „Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де́ покла́в ти Його, — і Його я візьму́!“
16 Ісус мовить до неї: „Маріє!“ А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: „Раббуні́!“[19] цебто: „Учителю мій!“
17 Говорить до неї Ісус: „Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розпові́ж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!“
18 Іде Марія Магдалина, та й учням звіща́є, що бачила Господа, і Він це їй сказав.
19 Того ж дня — дня першого в тижні, — коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були́, були за́мкнені, — бо боялись юдеїв, — з'явився Ісус, і став посере́дині, та й промовляє до них: „Мир вам!“
20 І, сказавши оце, показав Він їм ру́ки та бо́ка. А учні зраділи, побачивши Господа.
21 Тоді зно́ву сказав їм Ісус: „Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!“
22 Сказавши оце, Він дихну́в, і говорить до них: „Прийміть Духа Святого!
23 Кому гріхи про́стите, — про́стяться їм, а кому затри́маєте, — то затри́маються!“
24 А Хома́, один з Дванадцятьох, званий Близню́к, із ними не був, як прихо́див Ісус.
25 Інші ж учні сказали йому: „Ми бачили Господа!“ А він відказав їм: „Коли на руках Його зна́ку відцвя́шного я не побачу, і пальця свого́ не вкладу́ до відцвя́шної рани, і своєї руки не вкладу́ до боку Його, — не ввірую!“
26 За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома́. І, як за́мкнені двері були́, прийшов Ісус, і став посере́дині та й проказав: „Мир вам!“
27 Потім каже Хомі: „Простягни́ свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади́ до бо́ку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!“
28 А Хома відповів і сказав Йому: „Господь мій і Бог мій!“
29 Промовляє до нього Ісус: „Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!“
30 Багато ж і інших озна́к учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані.
31 Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я́ Його!
21 Після цього з'явивсь Ісус знов Своїм учням над морем Тіверія́дським. А з'явився отак.
2 Укупі були Си́мон Петро, і Хома́, званий Близню́к, і Натанаїл, із Кани́ Галілейської, і оби́два сини Зеведе́єві, і двоє інших із учнів Його.
3 Говорить їм Си́мон Петро: „Піду риби влови́ти“. Вони кажуть до нього: „І ми піде́мо з тобою“. І пішли вони, і всіли до чо́вна. Та ночі тієї нічого вони не влови́ли.
4 А як ра́нок настав, то Ісус став над берегом, але учні не знали, що то́ був Ісус.
5 Ісус тоді каже до них: „Чи не маєте, діти, якоїсь поживи?“ — „Ні“, вони відказали.
6 А Він їм сказав: „Закиньте не́вода право́руч від чо́вна, то й зна́йдете!“ Вони кинули, — і вже не могли його витягнути із-за бе́злічі риби.
7 Тоді учень, якого любив був Ісус, говорить Петрові: „Це ж Госпо́дь!“ А Си́мон Петро, як зачув, що Господь то, накинув на себе оде́жину, — бо він був наги́й, — та й кинувся в море.
8 Інші ж учні, що були недалеко від берега — якихось ліктів з двісті — припливли чо́вником, тягнучи не́вода з рибою.
9 А коли вони вийшли на землю, то бачать розло́жений жар[20], а на нім рибу й хліб.
10 Ісус каже до них: „Принесіть тієї риби, що оце ви влови́ли!“
11 Пішов Си́мон Петро та й на землю ви́тягнув не́вода, повного риби великої, — сто п'ятдесят три. І хоч стільки було її, — не продерся проте не́від.
12 Ісус каже до учнів: „Ідіть, сні́дайте!“ А з учнів ніхто не нава́жився спитати Його: „Хто Ти такий?“ Бо знали вони, що Госпо́дь то.
13 Тож підходить Ісус, бере хліб і дає їм, так само ж і рибу.
14 Це вже втретє з'явився Ісус Своїм учням, як із мертвих воскре́с.
15 Як вони вже посні́дали, то Ісус промовляє до Си́мона Петра: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти лю́биш[21] мене́ бі́льше цих?“ Той каже Йому́: „Так, Го́споди, — ві́даєш Ти, що кохаю[21] Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ягнята[22] Мої!“
16 І говорить йому Він удруге: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти любиш Мене?“ Той каже Йому: „Так, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ві́вці Мої!“
17 Утретє Він каже йому́: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи кохаєш Мене?“ Засмутився Петро, що спитав його втретє: „Чи кохаєш Мене?“ І він каже Йому: „Ти все ві́даєш, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє до нього Ісус: „Паси вівці Мої!
18 Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли був ти молодший, то ти сам підпері́зувався, і ходив, куди́ ти бажав. А коли постарі́єш, — свої руки простя́гнеш, і інший тебе підпере́же, і поведе́, куди не захочеш“.
19 А оце Він сказав, щоб зазначити, якою то смертю той Бога просла́вить. Сказавши таке, Він говорить йому: „Іди за Мною!“
20 Обернувся Петро, та й ось бачить, що за ним слідкома́ йде той учень, якого любив Ісус, який на вечері до ло́ня Йому був схилився й спитав: „Хто, Господи, видасть Тебе?“
21 Петро, як побачив того, говорить Ісусові: „Господи, — цей же що?“
22 Промовляє до нього Ісус: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі? Ти йди за Мною!“
23 І це слово розне́слось було́ між брата́ми, що той учень не вмре. Проте́ Ісус не сказав йому, що не вмре, а: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі?“
24 Це той учень, що сві́дчить про це, що й оце написав. І знаємо ми, що правдиве свідо́цтво його!
25 Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але ду́маю, що коли б написати про все те зокре́ма про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг! Амі́нь.
- ↑ Цебто, коло години четвертої дня.
- ↑ Арамейське kefa — камінь. Грецьке πέτρος так само камінь, звідси Петро.
- ↑ Див. Мт. 8. 29, примітка.
- ↑ Цебто, коло години дванадцятої.
- ↑ По-гебрейському „жива вода“ — джерельна вода.
- ↑ Гебрейське Mešijah Месія, грецьке Χριστός.
- ↑ Цебто, о першій дня.
- ↑ Гебрейське Bet hesed — дім милосердя.
- ↑ Грецьке έπ'αυτοφώρῳ — на гарячому вчинку.
- ↑ Цебто з неба.
- ↑ Гебрейське Šiloah — послання, або посланець.
- ↑ „Душа“ часто визначає, як і в Старому Заповіті, „життя“.
- ↑ Грецьке ό υίός τη̃ς άπολείας — „син загибелі“, цебто: призначений на загибіль.
- ↑ Грецьке λιθόστρωτον — камінне підвищення на площі перед домом намісника. По-арамейському gabbata або gibeta — підвищення.
- ↑ Грецьке Γολγοθα̃, з арамейського Gulgalta — трупна голова, череп.
- ↑ Грецьке πλευράν — бока; церк. слов. рєбра.
- ↑ Грецьке όθονιοις — тонкими полотняними пеленами.
- ↑ Грецьке τη̃ δέ μια̃ τω̃ν σαββάτων, дослівно: першого дня в тижні, а це буде: у неділю рано вранці. Грецьке τά σάββατα — тиждень.
- ↑ Гебрейське Rabbuni — учителю мій, назва почесна.
- ↑ Грецьке άνδρακιά — горюче вугілля, жар.
- ↑ 21,0 21,1 Грецьке άγαπα̃ς — любиш, грецьке φιλω̃ — кохаю.
- ↑ Грецьке άρνία — ягнята, а в вірші 16 і 17 πρόβατα — вівці.