Біблія (Огієнко)/Новий Заповіт/Послання св. апостола Павла до римлян

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Біблія, Новий Заповіт , переклад — Іван Огієнко
Послання св. апостола Павла до римлян
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Послання св. апостола Павла до
римлян
Павлів привіт римля́нам

1 Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апо́стол, вибраний для звіща́ння Єва́нгелії[1] Божої,

 2 яку Він перед тим приобіцяв через Своїх пророків у святих Писа́ннях,

 3 про Сина Свого, що тілом був із насіння Давидового,

 4 і об'явився Сином Божим у силі, за Ду́хом святости, через воскресіння з мертвих, про Ісуса Христа, Господа нашого,

 5 що через Нього прийняли ми благода́ть і апо́стольство на по́слух віри через Ім'я́ Його між усіма́ народами,

 6 між якими й ви, покликані Ісуса Христа, —

 7 усім, хто знаходиться в Римі, улю́бленим Божим, покликаним святим,[2] — благода́ть вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!

Павлове бажа́ння відвідати римля́н

 8 Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові.

 9 Бо свідок мені Бог, Якому служу́ духом своїм у звіща́нні Єва́нгелії Його Сина, що я безпереста́нно згадую про вас,

 10 і в моли́твах своїх за́вжди молюся, щоб воля Божа щасливо попрова́дила мене коли прийти до вас.

 11 Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для змі́цнення вас,

 12 цебто потішитись ра́зом між вами спі́льною вірою — і вашою, і моєю.

 13 Не хочу ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я за́мір прийти до вас, але мені перешко́джувано аж досі, щоб мати який плід і в вас, як і в інших наро́дів.

 14 А ге́лленам і чужоземцям, розумним і немудрим — я боржни́к.

 15 Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Єва́нгелію.

Сила Єва́нгелії

 16 Бо я не соромлюсь Єва́нгелії, бож вона — сила Божа на спасі́ння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім ге́лленові.

 17 Праведність бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: „А праведний житиме вірою“.

Гнів Божий на безбожників

 18 Бо гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гаму́ють неправдою,

 19 тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об'явив.

 20 Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме. Так що нема їм виправдання,

 21 бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемні́ли своїми думка́ми, і запа́морочилось нерозумне їхнє серце.

 22 Називаючи себе мудрими, вони потумані́ли,

 23 і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної люди́ни, і птахів, і чотириногих, і га́дів.

 24 Тому́ то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечи́стість, щоб вони самі знеславляли тіла свої.

 25 Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творце́ві, що благослове́нний навіки, амі́нь.

 26 Через це Бог їх видав на пожадливість гане́бну, — бо їхні жінки замінили природне єдна́ння на протиприродне.

 27 Так само й чоловіки, позоставивши природне єдна́ння з жіночою статтю, розпали́лися своєю пожадливістю один до о́дного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли́ в собі відплату, відповідну їхньому блу́дові.

 28 А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізна́нні, видав їх Бог на розум переве́рнений, — щоб чинили непристойне.

 29 Вони повні всякої неправедности, лукавства, заже́рливости, зло́би, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звича́їв,

 30 обмовники, наклепники, богонена́видники, напасники́, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухня́ні батькам,

 31 нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилости́ві.

 32 Вони знають при́суд Божий, що ті, хто чинить таке, ва́рті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке.

Не дивиться Бог на особу

2 Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чо́му осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш.

 2 А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке.

 3 Чи ти ду́маєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, — що ти втечеш від суду Божого?

 4 Або пого́рджуєш багатством Його до́брости, ла́гідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа до́брість провадить тебе до покая́ння?

 5 Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об'я́влення справедливого суду Бога,

 6 що „кожному віддасть за його вчинками“:

 7 тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, — життя вічне,

 8 а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, — лютість та гнів.

 9 Недоля та у́тиск на всяку душу[3] людини, хто чинить зле, юдея ж перше та ге́ллена,

 10 а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та ге́лленові.

 11 Бо не дивиться Бог на обличчя![4]

Зако́н і його викона́ння

 12 Котрі бо згрішили без Зако́ну, без Зако́ну й загинуть, а котрі згрішили в Зако́ні, при́ймуть суд за Зако́ном.

 13 Бо не слухачі Зако́ну справедливі перед Богом, але виконавці Закону ви́правдані бу́дуть.

 14 Бо коли погани, що не мають Зако́ну, з природи чинять зако́нне, вони, не мавши Зако́ну, самі собі Зако́н,

 15 що виявляють ді́ло Зако́ну, написане в серця́х своїх, як свідчить їм сумлі́ння та їхні думки́, що то осуджують, то виправдують одна о́дну,

 16 дня, коли Бог, згідно з моїм благові́стям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа.

 17 Ось ти звешся юдеєм, і спираєшся на Зако́на, і хвалишся Богом,

 18 і знаєш волю Його, і розумієш, що́ краще, навчившись із Зако́ну,

 19 і маєш певність, що ти провідни́к для сліпих, світло для тих, хто знахо́диться в те́мряві,

 20 вихо́вник нерозумним, учитель дітям, що ти маєш зразок знання́ й правди в Зако́ні.

 21 Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш! Проповідуєш не кра́сти, а сам кра́деш!

 22 Наказуючи не чинити пере́любу, чиниш пере́люб! Гиду́ючи і́долами, чиниш святокрадство!

 23 Ти, що хва́лишся Зако́ном, зневажаєш Бога пере́ступом Зако́ну!

 24 Бо „через вас зневажається Боже Ймення в поган“, як написано.

Юдеєві не поможе саме обрі́зання

 25 Обрі́зання кори́сне, коли виконуєш Зако́на; а коли ти пересту́пник Зако́ну, то обрі́зання твоє стало необрі́занням.

 26 Отож, коли необрізаний зберігає постанови Зако́ну, то чи не порахується його необрізання за обрізання?

 27 І необрізаний з природи, виконуючи Зако́на, чи не осудить тебе, переступника Закону з Писа́нням і обрі́занням?

 28 Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі,

 29 але той, що є юдей потаємно, духо́во, і обрі́зання — серця духом, а не за буквою; і йому похвала́ не від людей, а від Бога.

Юдеї й погани однаково грішні

3 Отож, що́ має більшого юдей, або яка ко́ристь від обрі́зання?

 2 Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були́ Слова́ Божі.

 3 Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу?

 4 Зо́всім ні! Бож Бог правдивий, а кожна люди́на неправдива, як написано: „Щоб був Ти ви́правданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися“.

 5 А коли наша неправедність виставляє праведність Божу, то що скажемо? Чи ж Бог несправедгливий, коли гнів виявляє? Говорю́ по-лю́дському.

 6 Зо́всім ні! Бож як Бог судитиме світ?

 7 Бо коли Божа правда через мою неправду збі́льшилась на славу Йому, пощо судити ще й мене, як грішника?

 8 І чи не так, як нас лають, і як деякі гово́рять, ніби ми кажемо: „Робімо зле, щоб вийшло добре?“ Справедливий о́суд на таких!

 9 То що ж? Маємо перевагу? Анітро́хи! Бож ми перед тим довели́, що юдеї й ге́ллени — усі під гріхом,

 10 як написано: „Нема праведного ані о́дного;

 11 нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, —

 12 усі повідступа́ли, ра́зом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одно́го!

 13 Гріб відкритий — їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губа́х,

 14 уста́ їхні повні прокляття й гірко́ти!

 15 Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати,

 16 руїна та злидні на їхніх дорогах,

 17 а дороги миру вони не пізнали!

 18 Нема страху Божого перед очима їхніми“.

 19 А ми знаємо, що скільки гово́рить Зако́н, він говорить до тих, хто під Зако́ном, щоб замкнути всякі уста́, і щоб став увесь світ винний Богові.

 20 Бо жодне тіло ділами Зако́ну не ви́правдається перед Ним, — Зако́ном бо гріх пізнається.

Закон і віра в Христа

 21 А тепер, без Зако́ну, праведність Божа з'вилась,про яку свідчать Зако́н і Пророки.

 22 А Божа праведність через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає,

 23 бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави,

 24 але дарма́ виправдуються Його благода́ттю, через відку́плення, що в Ісусі Христі,

 25 що Його Бог дав у жертву прими́рення в крові Його через віру, щоб виявити Свою праведність через відпу́щення давніше вчинених гріхів,

 26 за довготерпі́ння Божого, щоб виявити Свою праведність за теперішнього ча́су, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса.

 27 Тож де похвальба́? Виключена. Яким зако́ном? Законом діл? Ні, але зако́ном віри.

 28 Отож, ми визнаємо, що люди́на виправдується вірою, — без діл Зако́ну.

 29 Хіба ж Бог тільки для юдеїв, а не й для поган? Так, і для поган,

 30 бо є один тільки Бог, що ви́правдає обрізання з віри й необрізання через віру.

 31 Тож чи не нищимо ми Зако́на вірою? Зо́всім ні, — але зміцнюємо Зако́на.

Авраам був ви́правданий з віри

4 Що ж, скажемо, знайшов Авраа́м, наш отець за тілом?

 2 Бо коли Авраам ви́правдався діла́ми, то він має похвалу', та не в Бога.

 3 Що бо Писа́ння говорить? „Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність“.

 4 А заплата викона́вцеві не рахується з милости, але з обов'язку.

 5 А тому́, хто не виконує, але вірує в Того, Хто виправдує нечестивого, віра його порахується в праведність.

 6 Як і Давид називає блаженною люди́ну, якій рахує Бог праведність без діл:

 7 „Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи.

 8 Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха́!“

 9 Чи ж це блаже́нство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що „віра залічена Авраамові в праведність“.

 10 Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні!

 11 І прийняв він ознаку обрізання, — печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність,

 12 і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам.

 13 Бо обі́тницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу, дано не Зако́ном, але праведністю віри.

 14 Бо коли спадкоємці ті, хто з Зако́ну, то спорожніла віра й зні́вечилась обі́тниця.

 15 Бо Зако́н чинить гнів; де ж немає Закону, немає й пере́ступу.

 16 Через це з віри, щоб було з милости, щоб обі́тниця певна була всім нащадкам, не тільки тому́, хто з Закону, але й тому́, хто з віри Авраама, що отець усім нам,

 17 як написано: „Отцем багатьох наро́дів Я поставив тебе,“ — перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче.

 18 Він — проти надії — увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: „Таке числе́нне буде насіння твоє!“

 19 І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утро́би Сариної за змертвілу,

 20 і не мав сумніву в обі́тницю Божу через недові́рство, але зміцни́вся в вірі, і віддав славу Богові,

 21 і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв.

 22 Тому й „залічено це йому в праведність“.

 23 Та не написано за нього одно́го, що залічено йому,

 24 а за нас, — залі́читься й нам, що віруємо в Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого,

 25 що був виданий за наші гріхи, і воскрес для ви́правдання нашого.

Плоди ви́правдання з віри

5 Отож, ви́правдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа,

 2 через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благода́ті, що в ній стоїмо́, і хва́лимось наді́єю слави Божої.

 3 І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпели́вість,

 4 а терпеливість — до́свід, а досвід — надію,

 5 а надія не засоро́мить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам.

 6 Бо Христос, коли ми були́ ще недужі, своєї пори помер за нечестивих.

 7 Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти.

 8 А Бог дово́дить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були́ ще грішниками.

 9 Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров'ю Його ми ви́правдані.

 10 Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасе́мося життя́м Його.

 11 І не тільки це, але й хва́лимося в Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, що через Нього оде́ржали ми тепер прими́рення.

Гріх Адамів і спасі́ння Христове

 12 Тому́ то, як через одно́го чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть в усіх людей через те, що всі згрішили.

 13 Гріх бо був у світі й до Зако́ну, але гріх не ста́виться в прови́ну, коли немає Зако́ну.

 14 Та смерть панувала від Ада́ма аж до Мойсея і над тими, хто не згрішив, подібно переступу Ада́ма, який є образ майбу́тнього.

 15 Але не такий дар благода́ті, як пере́ступ. Бо коли за пере́ступ одно́го померло багато, то тим більш благода́ть Божа й дар через благода́ть однієї Люди́ни, Ісуса Христа, щедро спливли́ на багатьох.

 16 І дар не такий, як те, що сталось від одно́го, що згрішив; бо суд за оди́н про́гріх — на о́суд, а дар благода́ті — на ви́правдання від багатьох про́гріхів.

 17 Бо коли за пере́ступ одно́го смерть панувала через одно́го, то тим більше ті, хто приймає рясноту́ благода́ті й дар праведности, запанують у житті через одно́го Ісуса Христа.

 18 Ось тому́, як через пере́ступ одно́го на всіх людей прийшов о́суд, так і через праведність Одно́го прийшло ви́правдания для життя на всіх людей.

 19 Бо як через непо́слух одно́го чоловіка багато-хто стали грішними, так і через по́слух Одно́го багато-хто стануть праведними.

 20 Зако́н же прийшов, щоб збільши́вся пере́ступ. А де збільши́вся гріх, там зарясніла благодать,

 21 щоб, як гріх панував через смерть, так само й благода́ть запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим.

Хто вмер для гріха, той житиме в Бозі

6 Що ж скажемо? Позоста́немся в гріху́, щоб благодать примно́жилась? Зо́всім ні!

 2 Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім?

 3 Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися?

 4 Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя.

 5 Бо коли ми з'єдна́лися подо́бою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскре́сення,

 6 знаючи те, що наш давній чоловік розп'я́тий із Ним, щоб зни́щилось тіло гріхо́вне, щоб не бути нам більше рабами гріха,

 7 бо хто вмер, той звільни́всь від гріха!

 8 А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним бу́демо,

 9 знаючи, що Христос, воскре́снувши з мертвих, уже більш не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше!

 10 Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе.

 11 Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім.

 12 Тож нехай не панує гріх у смерте́льному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадли́востей,

 13 і не віддавайте членів своїх гріхові за знаря́ддя неправедности, але віддайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші — Богові за знаря́ддя праведности.

 14 Бо хай гріх не панує над вами, — ви бо не під Законом, а під благода́ттю.

 15 Що ж? Чи бу́демо грішити, бо ми не під Законом, а під благода́ттю? Зо́всім ні!

 16 Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на по́слух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, — або гріха на смерть, або послуху на праведність?

 17 Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали́.

 18 А звільни́вшися від гріха́, стали рабами праведности.

 19 Говорю́ я по-лю́дському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечи́стості й беззако́нню на беззако́ння, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освя́чення.

 20 Бо коли були́ ви рабами гріха, то були вільні від праведности.

 21 Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх — то смерть.

 22 А тепер, звільни́вшися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне.

 23 Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!

Тепер ми звільнились з-під Закону

7 Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе?

 2 Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.

 3 Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові.

 4 Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові.

 5 Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти.

 6 А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви.

Гріх пізнається через Зако́н

 7 Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“.

 8 Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий.

 9 А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив,

 10 а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть,

 11 бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в.

 12 Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.

 13 Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь.

Роздво́єння людини

 14 Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх.

 15 Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́.

 16 А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий,

 17 а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.

 18 Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу.

 19 Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню.

 20 Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.

 21 Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені.

 22 Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком,

 23 та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх.

 24 Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти?

 25 Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.

Життя з Ісусом Христом

8 Тож немає тепер жодного о́суду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за Духом,

 2 бо зако́н Духа життя в Христі Ісусі визволив мене від зако́ну гріха й смерти.

 3 Бо що було неможливе для Закону, у чо́му був він безсилий тілом, — Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі,

 4 щоб ви́коналось ви́правдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом.

 5 Бо ті, хто ходить за тілом, ду́мають про тілесне, а хто за Духом — про духовне.

 6 Бо думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир,

 7 думка бо тілесна — ворожне́ча на Бога, бо не ко́риться Законові Божому, та й не може.

 8 І ті, хто хо́дить за тілом, не можуть догодити Богові.

 9 А ви не в тілі, але в Дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його.

 10 А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність.

 11 А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, ожи́вить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас.

 12 Тому́ то, браття, ми не боржники́ тіла, щоб жити за тілом;

 13 бо коли живе́те за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвля́єте тілесні вчинки, то бу́дете жити.

 14 Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі;

 15 бо не взяли́ ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа сині́вства, що через Нього кличемо: „Авва,[5] Отче!“

 16 Сам Цей Дух сві́дчить ра́зом із духом нашим, що ми — діти Божі.

 17 А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки ра́зом із Ним ми терпимо́, щоб разом із Ним і просла́витись.

 18 Бо я ду́маю, що страждання тепе́рішнього ча́су нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас.

 19 Бо чека́ння створі́ння очікує з'я́влення синів Божих,

 20 бо створі́ння покорилось марно́ті не добровільно, але через того, хто скори́в його, в надії,

 21 що й саме створіння ви́зволиться від неволі тління на волю слави синів Божих.

 22 Бо знаємо, що все створі́ння ра́зом зідхає й ра́зом мучиться аж досі.

 23 Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зача́ток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.

 24 Надією бо ми спасли́ся. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що́ бачить, чому б того й наді́явся?

 25 А коли сподіва́ємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю.

 26 Так само ж і Дух допомагає нам у наших не́мочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимо́вними зідха́ннями.

 27 А Той, Хто досліджує серця́, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих.

 28 І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.

 29 Бо кого Він передба́чив, тих і призна́чив, щоб були подібні до о́бразу Сина Його, щоб Він був перворі́дним поміж багатьма́ братами.

 30 А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і ви́правдав, а кого ви́правдав, тих і просла́вив.

 31 Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?

 32 Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, — як же не дав би Він нам із Ним і всього?

 33 Хто оска́ржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує.

 34 Хто ж той, що засу́джує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, — Він право́руч Бога, і Він і заступається за нас.

 35 Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслі́дування, чи голод, чи нагота́, чи небезпека, чи меч?

 36 Як написано: „За Тебе нас цілий день умертвля́ють, нас уважають за овець, прирече́них на зако́лення“.

 37 Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив.

 38 Бо я пересві́дчився, що ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні вла́ди, ні тепе́рішнє, ні майбу́тнє, ні сили,

 39 ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!

Скорбота Павлова за юдеїв

9 Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,

 2 що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!

 3 Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;

 4 вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,

 5 що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь.

Бог вибирає Собі, кого хоче

 6 Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,

 7 і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.

 8 Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.

 9 А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.

 10 І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,

 11 бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні

 12 не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,

 13 як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.

 14 Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!

 15 Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.

 16 Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.

 17 Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.

 18 Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.

 19 А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“

 20 Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?

 21 Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?

 22 Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,

 23 і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,

 24 на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.

 25 Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,

 26 і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“

 27 А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,

 28 бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“

 29 І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“

 30 Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,

 31 а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.

 32 Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,[6]

 33 як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“

Серцем віруємо для праведности

10 Браття, бажа́ння мого серця й молитва до Бога за Ізраїля на спасі́ння.

 2 Бо я свідчу їм, що вони мають ре́вність про Бога, але не за розумом.

 3 Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій.

 4 Бо кінець Зако́ну — Христос на праведність кожному, хто вірує.

 5 Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що „люди́на, яка його виконує, буде ним жити“.

 6 А про праведність, що від віри, говорить так: „Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо?“ цебто зве́сти додолу Христа,

 7 або: „Хто зі́йде в безодню?“ цебто ви́вести з мертвих Христа.

 8 Але що каже ще? „Бли́зько тебе слово, — в устах твоїх і в серці твоїм“, цебто слово віри, що його проповідуємо.

 9 Бо коли ти уста́ми своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,

 10 бо серцем віруємо для праведности, а устами іспові́дуємо для спасі́ння.

 11 Каже бо Писа́ння: „Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоро́млений“.

 12 Бо нема різниці поміж юдеєм та ге́лленом, бо той же Госпо́дь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його.

 13 Бо „кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасе́ний“.

Не всі послухались Євангелії

 14 Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?

 15 І як будуть проповідувати, коли не будуть по́слані? Як написано: „Які гарні ноги благовіссників миру, благовісників добра́“.

 16 Але не всі послухались Єва́нгелії. Бо Ісая каже: „Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?“

 17 Тож віра від слу́хання, а слу́хання через Слово Христо́ве.

 18 Та кажу́: Чи не чули вони? Отож: „По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова́ в кінці світу!“

 19 Але кажу́: Чи Ізраїль не знав? Перший Мойсей говорить: „Я викличу заздрість у вас ненаро́дом, — роздражню́ вас нерозумним народом“.

 20 А Ісая сміли́во говорить: „Знайшли Мене ті, хто Мене не шукав, відкрився Я тим, хто не питався про Мене!“

 21 А про Ізраїля каже: „Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухня́них і суперечних!“

Бог не відкинув Свого народу

11 Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув наро́да Свого́? Зо́всім ні! Бо й я ізра́їльтянин, із насіння Авраамового, Веніями́нового племени.

 2 Не відкинув Бог наро́да Свого́, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що гово́рить Писа́ння „про Іллю“, як він ска́ржиться Богові на Ізраїля, кажучи:

 3 „Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої же́ртівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі“.[7]

 4 Та що каже йому Божа відповідь: „Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваа́лом колін не схилили“.

 5 Також і тепе́рішнього ча́су залиши́вся останок за ви́бором благодаті.

 6 А коли за благода́ттю, то не з учинків, інакше благода́ть не була́ б благода́ттю. А коли з учинків, то це більше не благода́ть, інакше вчи́нок не є вже вчинок.

 7 Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не оде́ржав, та оде́ржали ви́брані, а останні затверді́ли,

 8 як написано: „Бог дав їм духа засипа́ння, очі, щоб не бачили, і ву́ха, щоб не чули, аж до сього́днішнього дня“.

 9 А Дави́д каже: „Нехай станеться стіл[8] їхній за сітку й за па́стку, і на спокусу, та їм на заплату;

 10 нехай потемні́ють їхні очі, щоб не бачили, хай наза́вжди зігне́ться хребе́т їхній!“

Спасі́ння поган

 11 Тож питаю: Чи ж спіткну́лись вони, щоб упасти? Зо́всім ні! Але з їхнього зане́паду — спасі́ння поганам, щоб ви́кликати за́здрість у них.

 12 А коли їхній зане́пад — багатство для світу, а їхнє упоко́рення — багатство поганам, — скільки ж більш повнота́ їхня?

 13 Кажу́ бо я вам, поганам: через те, що я апо́стол поганів, я хвалю́ свою службу,

 14 може як викличу за́здрість у своїх за тілом, і спасу́ де́кого з них.

 15 Коли ж відки́нення їх — то прими́рення світу, то що́ їхнє прийняття́, як не життя з мертвих?

 16 А коли святий пе́рвісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й ві́ття святе.

 17 Коли ж деякі з галу́зок відломи́лися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепи́вся між них і став спільнико́м то́вщу оли́вного ко́реня,

 18 то не вихваляйся перед галу́зками; а коли вихваля́єшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе.

 19 Отже скажеш: „Галу́зки відломи́лися, щоб я прищепи́вся“.

 20 Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся.

 21 Бо коли Бог природних галу́зок не пожалував, то Він і тебе не пожа́лує!

 22 Отже, бач до́брість і суво́рість Божу, — на відпалих суворість, а на тебе до́брість Божа, коли перебу́деш у до́брості, коли ж ні, то й ти бу́деш відтя́тий.

 23 Та й вони, коли не зоста́нуться в невірстві, прище́пляться, бо має Бог силу їх знов прищепи́ти.

 24 Бо коли ти відтя́тий з оливки, дикої з природи, і проти природи заще́плений до доброї оливки, то скільки ж більше ті, що природні, прище́пляться до своєї власної оливки?

Бог наверне Свій наро́д

 25 Бо не хо́чу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, — щоб не були́ ви високої думки про себе, що жорстокість ста́лась Ізраїлеві поча́сти, аж поки не вві́йде повне число поган,

 26 і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: „При́йде з Сіо́ну Спаситель, і відве́рне безбожність від Якова,

 27 і це запові́т їм від Мене, коли відійму́ гріхи їхні!“

 28 Тож вони за Єва́нгелією вороги ради вас, а за вибором — улю́блені ради отців.

 29 Бо да́ри й покли́кання Божі невідмінні.

 30 Бо як і ви були́ колись неслухняні Богові, а тепер поми́лувані через їхній непо́слух,

 31 так і вони тепер спроти́вились для поми́лування вас, щоб і самі були помилувані.

 32 Бо замкнув Бог усіх у непо́слух, щоб помилувати всіх.

 33 О глиби́но багатства, і премудрости, і знання́ Божого! Які недовідо́мі при́суди Його, і недослі́джені дороги Його!

 34 „Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому?

 35 Або хто давніш Йому дав, і йому бу́де відда́но?“

 36 Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амі́нь.

Розумна служба

12 Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, — повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу,

 2 і не стосу́йтесь до віку цього, але перемініться відно́вою вашого розуму, щоб пізнати вам, що́ то є воля Божа, — добро, приємність та доскона́лість.

 3 Через да́ну мені благода́ть кажу́ кожному з вас не ду́мати про себе більш, ніж належить ду́мати, але ду́мати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділи́в.

 4 Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове ді́яння,

 5 так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один о́дному члени.

 6 І ми маємо різні да́ри, згідно з благода́ттю, да́ною нам: коли пророцтво — то виконуй його́ в міру віри,

 7 а коли служіння — будь на служі́ння, коли вчитель — на навча́ння,

 8 коли втіши́тель — на потіша́ння, хто подає — у простоті, хто голову́є — то з пильністю, хто милосе́рдствує — то з привітністю!

Любіть один одного

 9 Любов нехай буде нелицемірна; нена́видьте зло та тулі́ться до доброго!

 10 Любіть один о́дного братньою любов'ю; випереджа́йте один о́дного пошаною!

 11 У ре́вності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господе́ві,

 12 тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві,

 13 беріть у́діл у потребах святих, будьте гостинні до чужи́нців!

 14 Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте!

 15 Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!

 16 Ду́майте між собою одна́ково; не величайтеся, але́ наслідуйте слухня́них; „не вважайте за мудрих себе!“

 17 Не платіть ніко́му злом за зло, дбайте про добре перед усіма́ людьми́!

 18 Коли можливо, якщо це залежить від вас — живіть у мирі зо всіма́ людьми́!

 19 Не мстіться самі, улю́блені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“.

 20 Отож, як твій ворог голодний, — нагодуй його; як він пра́гне, — напій його, бо, роблячи це, ти згорта́єш розпа́лене ву́гілля йому на голову.

 21 Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!

Коріться своїй владі

13 Нехай кожна люди́на ко́риться вищій вла́ді, бо немає вла́ди, як не від Бога, і вла́ди існуючі встановлені від Бога.

 2 Тому той, хто противиться вла́ді, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі ві́зьмуть о́суд на себе.

 3 Бо володарі — по́страх не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися вла́ди? Роби добро, і матимеш похвалу́ від неї,

 4 бо володар — Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо неда́рмо він носить меча́, він бо Божий слуга, ме́сник у гніві злочи́нцеві!

 5 Тому треба кори́тися не тільки ради стра́ху кари, але й ради сумління.

 6 Через це ви й пода́тки даєте, бо вони служи́телі Божі, саме тим за́вжди зайняті.

 7 Тож віддайте належне усім: кому податок — податок, кому ми́то — мито, кому страх — страх, кому честь — честь.

Любов — викона́ння Закону

 8 Не будьте винні ніко́му нічо́го, крім того, щоб любити один о́дного. Бо хто іншого любить, той виконав Зако́на.

 9 Бо заповіді: „Не чини пере́любу“, „Не вбивай“, „Не кради́“, „Не свідку́й неправдиво“, „Не пожада́й“ й які інші, вони мі́стяться всі в цьому слові: „Люби свого бли́жнього, як самого себе!“

 10 Любов не чинить зла ближньому, тож любов — викона́ння Зако́ну.

Пора пробудитись від сну

 11 І це тому́, що знаєте час, що пора нам уже пробуди́тись від сну. Бо тепер спасі́ння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували.

 12 Ніч минула, а день набли́зився, тож відкиньмо вчинки те́мряви й зодягнімось у зброю світла.

 13 Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п'я́нстві, не в пере́любі та розпусті, не в сварні́ та за́здрощах,

 14 але зодягні́ться Господом Ісусом Христо́м, а дого́дження тілу не обе́ртайте на пожадли́вість!

Не осуджуйте ближнього

14 Слабо́го в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди.

 2 Один бо вірує, що можна їсти все, а не́мічний споживає ярину́.

 3 Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, — Бог бо прийняв його.

 4 Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він усто́їть, бо має Бог силу поставити його.

 5 Один вирі́знює день від дня, інший же про кожен день судить одна́ково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переко́нання.

 6 Хто вважає на день, — для Господа вважає, а хто не вважає на день, — для Господа не вважає. Хто їсть, — для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, — для Господа не їсть, і дякує Богові.

 7 Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе.

 8 Бо коли живемо́ — для Господа живемо́, і коли вмира́ємо — для Господа вмираємо. І чи живемо́, чи вмира́ємо — ми Господні!

 9 Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими.

 10 А ти на́що осуджуєш брата свого́? Чи чого ти пого́рджуєш братом своїм? Бо всі станемо перед судним престолом Божим.

 11 Бо написано: „Я живу, каже Госпо́дь, і схи́литься кожне коліно передо Мною, і ви́знає Бога кожен язик!“

 12 Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові.

 13 Отож, не будемо більше осуджувати один о́дного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотика́ння та спокуси.

Пильнуймо про мир

 14 Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічо́го нечистого в само́му собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому́ воно нечисте.

 15 Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов'ю пово́дишся ти, — не губи своєю поживою того́, за кого Христос був умер.

 16 Нехай ваше добре не зневажа́ється.

 17 Бо Царство Боже не пожи́ва й питво́, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім.

 18 Хто цим служить Христові, той Богові милий і шано́ваний поміж людьми́.

 19 Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудува́ння один о́дного!

Що не від віри, те гріх

 20 Не руйнуй діла Божого ради поживи, — усе бо чисте, але зле люди́ні, що їсть на спотика́ння.

 21 Добре не їсти м'яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гірши́ться, або споку́шується, або слабне.

 22 Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробо́вується!

 23 А хто має сумнів, коли їсть, буде осу́джений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.

Догоджаймо ближньому

15 Ми, сильні, повинні не́сти слабості безсилих, а не собі догоджати.

 2 Кожен із нас нехай догоджа́є ближньому на добро для збудува́ння.

 3 Бо й Христос не Собі догоджав, але як написано: „Зневаги тих, хто Тебе зневажає, упали на Мене“.

 4 А все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писа́ння ми мали надію.

 5 А Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом,

 6 щоб ви однодушно, одними у́стами сла́вили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.

 7 Приймайте тому́ один о́дного, як і Христос прийняв нас до Божої слави.

 8 Кажу́ ж, що Христос для обрі́заних став за слу́жку ради Божої правди, щоб отцям потвердити обі́тниці,

 9 а для поган — щоб сла́вили Бога за милосердя, як написано: „Тому́ я хвали́тиму Тебе, Господи, серед поган, і Ім'я́ Твоє буду виспівувати!“

 10 І ще каже: „Тіштесь, погани, з наро́дом Його!“

 11 І ще: „Хваліть, усі погани, Господа, виславляйте Його, усі люди!“

 12 І ще каже Ісая: „Буде корінь Єссе́їв, що постане, щоб панува́ти над поганами, — погани на Нього надіятись бу́дуть!“

 13 Бог же надії нехай вас напо́внить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагати́лись надією, силою Духа Святого!

Павло — апостол поган

 14 І я про вас сам пересві́дчений, браття мої, що й самі ви повні до́брости, напо́внені всяким знання́м, і можете й один о́дного навчати.

 15 А писав я вам почасти трохи сміліше, якби вам нагадуючи благода́ттю, що да́на мені від Бога,

 16 щоб був я слугою Христа Ісуса між поганами, і виконував святу службу Єва́нгелії Божої, щоб прино́шення поган стало приємне й освячене Духом Святим.

 17 Тож маю я чим похвалитись у Христі Ісусі, щодо Божих речей,

 18 бо не смію казати того, чого не зробив через мене Христос на по́слух поган, словом і чином,

 19 силою ознак і чудес, силою Духа Божого, так що я поши́рив Єва́нгелію Христову від Єрусалиму й околиць аж до Іллі́ріка.

 20 При то́му пильнував я звіщати Єва́нгелію не там, де Христове Ім'я́ було знане, щоб не будувати на основі чужій,

 21 але як написано: „Кому не звіщалось про Нього, побачать, і ті, хто не чув, зрозуміють!“

Павлове бажа́ння прибути до римля́н

 22 Тому́ часто я мав перешкоди, щоб прибути до вас.

 23 А тепер, не маючи більше місця в країнах оцих, але з давніх літ мавши бажа́ння прибути до вас,

 24 коли тільки піду́ до Еспа́нії, прибу́ду до вас. Бо маю надію, як бу́ду прохо́дити, побачити вас, і що ви проведе́те мене туди, коли перше почасти матиму я задово́лення з вами побути.

 25 А тепер я йду до Єрусалиму послужити святим,

 26 бо Македо́нія й Аха́я ви́знали за добре подати деяку поміч незаможним святим, що в Єрусалимі живуть.

 27 Бо ви́знали за добре, та й боржники́ вони їхні. Бо коли погани стали спільника́ми в їх духовнім, то повинні й у тілеснім послужити їм.

 28 Як це докінчу́ та достачу їм плід цей, тоді через ваше місто я піду́ до Еспа́нії.

 29 І знаю, що коли прийду́ до вас, то прийду́ в повноті́ Христового благослове́ння.

 30 Благаю ж вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов'ю Духа, — помагайте мені в моли́твах за мене до Бога,

 31 щоб мені ви́зволитися від неслухня́них в Юдеї, і щоб служба моя в Єрусалимі була́ приємна святим,

 32 щоб із волі Божої з радістю прийти до вас і відпочи́ти з вами!

 33 А Бог миру нехай буде зо всіма́ вами. Амі́нь.

Привіт римля́нам

16 Поручаю ж вам сестру́ нашу Фі́ву, служе́бницю Церкви в Кенхре́ях,

 2 щоб ви прийняли́ її в Господі, як личить святим, і допомагайте їй, у якій речі бу́де вона чого потребува́ти від вас, бо й вона опіку́нка була багатьом і самому мені.

 3 Вітайте Приски́ллу й Аки́лу, співробітників моїх у Христі Ісусі, —

 4 що голови свої за душу мою клали, яким не я сам дякую, але й усі Церкви́ з поган, — і їхню домашню Це́ркву.

 5 Вітайте улю́бленого мого Епене́та, — він пе́рвісток Азії для Христа.

 6 Вітайте Марію, що напрацювалася багато для вас.

 7 Вітайте Андро́ніка й Юнія, родичів моїх і співв'язнів моїх, що славні вони між апо́столами, що й у Христі були перше мене.

 8 Вітайте Амплія, мого улю́бленого в Господі.

 9 Вітайте Урба́на, співробітника нашого в Христі, і улюбленого мого Стахі́я.

 10 Вітайте Апелле́са, ви́пробуваного в Христі. Вітайте Аристову́лових.

 11 Вітайте мого ро́дича Іродіо́на. Вітайте Нарки́сових, що в Господі.

 12 Вітайте Трифе́ну й Трифо́су, що працюють у Господі. Вітайте улю́блену Перси́ду, що багато попрацювала в Господі.

 13 Вітайте ви́браного в Господі Ру́фа, і матір його та мою.

 14 Вітайте Асинкри́та, Фле́гонта, Єрма, Патро́ва, Єрмі́я і братів, що з ними.

 15 Вітайте Філоло́га та Юлію, Ніре́я й сестру́ його, і Олімпія́на, і всіх святих, що з ними.

 16 Вітайте один о́дного святим поцілунком. Вітають вас усі Церкви́ Христові!

Остерігайтеся тих, хто чинить незгоду

 17 Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розді́лення й згі́ршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх,

 18 бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зво́дять серця простодушних.

 19 Ваша ж слухня́ність дійшла до всіх. І я тішусь за вас, але хо́чу, щоб були ви мудрі в доброму, а про́сті в злому.

 20 А Бог миру потопче незаба́ром сатану під ваші но́ги. Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами! Амі́нь.

Привіти від Павлових співробітників

 21 Вітає вас мій співробі́тник Тимофі́й, і Лукі́й, і Ясон, і Сосипа́тр, мої родичі.

 22 Вітаю вас у Господі й я, Те́ртій, що цього листа написав.

 23 Вітає вас Гай, гости́нний для ме́не й ці́лої Церкви. Вітає вас міськи́й доморя́дник Ера́ст і брат Кварт.

Закінчення листа

 24[9] Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма́ вами! Амі́нь.

 25 А Тому́, хто може поставити вас міцно згідно з моєю Єва́нгелією й проповіддю Ісуса Христа, за об'я́вленням таємни́ці, що від вічних часі́в була замо́вчана,

 26 а тепер ви́явлена, і через пророцькі писа́ння, з нака́зу вічного Бога, на по́слух вірі по всіх наро́дах прові́щена, —

 27 єдиному мудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амі́нь.

  1. Грецьке είς εύαγγέλιον, ц. слов. въблаговестїє, цебто — для благовістя.
  2. „Святий“ у посланнях апостола Павла — це той, хто вірує в Ісуса Христа, або хто належить до Церкви Його, взагалі — християнин. Те саме в Діях І. 13, 32, 41, Іб. 10, 18 і ін. місцях.
  3. „На всяку душу людини“ —на кожного.
  4. „На обличчя“ — на особу.
  5. Арамейське авва значить отець, батько.
  6. Грецьке λίδος του̃ προσκόμματος, церк. слов. Камень претыканія, лат. lapis offensionis, — камінь перешкоди, спотикання, спокуси.
  7. Шукати душу — чигати на кого, бажати вбити. Пор. Мт. 2. 20. Тут душа — життя.
  8. Грецьке τράπεζα — стіл для їди, їжа.
  9. Вірші 24-27 знаходяться не по всіх грецьких текстах. А в деяких текстах вони стоять на кінці розділу 14-20.