Біблія (Огієнко)/Новий Заповіт/Євангелія від св. Матвія
| Біблія, Новий Заповіт , переклад — Іван Огієнко Євангелія від св. Матвія |
Євангелія від св. Марка→ |
|
|
1 Книга родово́ду Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового:
2 Авраа́м породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його.
3 Юда ж породив Фаре́са та За́ру від Тама́ри. Фаре́с же породив Есро́ма, а Есро́м породив Арама.
4 А Ара́м породив Амінадава, Амінада́в же породив Наассона, а Наассо́н породив Салмона.
5 Салмо́н же породив Воо́за від Раха́ви, а Воо́з[1] породив Йовіда від Рути, Йовід же породив Єссея.
6 А Єссе́й породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урі́євої.
7 Соломо́н же породив Ровоама, а Ровоа́м породив Авію, а Аві́я породив Асафа.
8 Аса́ф же породив Йосафата, а Йосафа́т породив Йорама, Йора́м же породив Озію.
9 Озі́я ж породив Йоатама, а Йоата́м породив Ахаза, Аха́з же породив Єзекію.
10 А Єзекі́я породив Манасію, Манасі́я ж породив Амоса, а Амо́с породив Йосію.
11 Йосі́я ж породив Йояки́ма, Йояки́м породи́в Єхонію й братів його за вавилонського пересе́лення.
12 А по вавилонськім пересе́ленні Єхо́нія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зорова́веля.
13 Зорова́вель же породив Авіюда, а Авію́д породив Еліякима, а Еліяки́м породив Азора.
14 Азо́р же породив Садока, а Садо́к породив Ахіма, а Ахі́м породив Еліюда.
15 Елію́д же породив Елеазара, а Елеаза́р породив Маттана, а Матта́н породив Якова.
16 А Яків породив Йо́сипа, мужа Марі́ї, що з неї родився Ісу́с, зва́ний Христо́с.[2]
17 А всіх поколінь від Авраама аж до Давида — чотирна́дцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського пересе́лення — чотирна́дцять поколінь, і від вавилонського пересе́лення до Христа — поколінь чотирна́дцять.
18 Наро́дження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йо́сипом, то перш, ніж зійшлися вони, ви́явилося, що вона має в утро́бі від Духа Святого.
19 А Йо́сип, муж її, бувши праведний, і не бажавши осла́вити її, хотів тайкома́ відпустити її.
20 Коли ж він те поду́мав, ось з'явивсь йому а́нгол Господній у сні, промовляючи: „Йо́сипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружи́ну свою, бо зача́те в ній — то від Духа Святого.
21 І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йме́ння Ісус,[3] бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів.
22 А все оце сталось, щоб збуло́ся ска́зане пророком від Господа, який провіщає:
23 „Ось діва в утробі зачне́, і Сина породить, і назвуть Йому Йме́ння Еммануїл“,[4] що в перекладі є: З нами Бог“.
24 Як прокинувся ж Йо́сип зо сну, то зробив, як звелів йому ангол Господній, — і прийняв він дружи́ну свою.
25 І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому йме́ння Ісу́с.
2 Коли ж народився Ісус у Вифлеємі Юдейськім, за днів царя І́рода, то ось мудреці прибули́ до Єрусалиму зо сходу,
2 і питали: „Де́ наро́джений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зо́рю Його́, і прибули́ поклонитись Йому“.
3 І, як зачув це цар І́род, занепоко́ївся, і з ним увесь Єрусалим.
4 І, зібравши всіх первосвящеників і книжників[5] лю́дських, він випитував у них, де́ має Христос народитись?
5 Вони ж відказали йому́: „У Вифлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так:
6 „І ти, Вифлеє́ме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'я́виться Вождь, що буде Ві́н па́сти наро́д Мій ізраїльський“.
7 Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випи́тував їх про час, коли з'явилась зоря́.
8 І він відіслав їх до Вифлеєму, говорячи: „Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитя́тко; а як зна́йдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому́“.
9 Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря́, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зве́рху, де Дитя́тко було́.
10 А бачивши зо́рю, вони надзвичайно зраділи.
11 І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому́. І, відчини́вши скарбниці свої, підне́сли Йому свої да́ри: золото, ладан та смирну.
12 А вві сні остережені, щоб не верта́тись до Ірода, відійшли вони іншим шляхо́м до своєї землі.
13 Як вони ж відійшли, ось ангол Господній з'явивсь у сні Йо́сипові та й сказав: „Уставай, візьми Дитя́тко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу́ тобі, бо Дитя́тка шукатиме Ірод, щоб Його́ погубити“.
14 І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту.
15 І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збуло́ся сказане від Господа пророком, який провіщає: „Із Єгипту покликав Я Сина Свого́“.
16 Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Вифлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за ча́сом, що його в мудреців він був ви́питав.
17 Тоді спра́вдилось те, що сказав Єремі́я пророк, промовляючи:
18 „Чути голос у Рамі, плач і рида́ння та голосі́ння велике: Рахиль плаче за ді́тьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх“.
19 Коли ж Ірод умер, ось ангол Господній з'явився в Єгипті вві сні Йо́сипові, та й промовив:
20 „Уставай, візьми Дитя́тко та матір Його́, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шука́в душу[6] Дитини“.
21 І він устав, узяв Дитя́тко та матір Його́, і прийшов у землю Ізраїлеву.
22 Та прочувши, що царю́є в Юдеї Архела́й, — замість Ірода, батька свого, — побоявся піти туди він. А вві сні остере́жений, відійшов до країв галілейських.
23 А прибувши, оселився у місті, на ім'я́ Назаре́т, щоб збулося пророками сказане, що Він Назаряни́н буде зва́ний.[7]
3 Тими ж днями прихо́дить Іван Христитель, і проповідує в пустині юдейській,
2 та й каже: „Покайтесь, бо набли́зилось Царство Небесне!“
3 Бо він той, що про нього сказав Ісая пророк, промовляючи: „Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому́!“
4 Сам же Іван мав одежу собі з верблю́жого во́лосу, і пояс ремінний на сте́гнах своїх; а пожива для нього була́ сарана́ та мед польови́й.
5 Тоді до нього вихо́див Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорда́нська око́лиця,
6 і в річці Йорда́ні христились від нього, і визнавали гріхи свої.
7 Як побачив же він багатьох фарисе́їв[8] та саддуке́їв,[8] що приходять на хрищення, то промовив до них: „Роде зміїний, — хто вас надоуми́в утікати від гніву майбутнього?
8 Отож, — учиніть гідний плід покая́ння!
9 І не ду́майте говорити в собі: „Ми маємо отця Авраама“. Кажу́ бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього камі́ння!
10 Бо вже до корі́ння дерев і сокира прикла́дена: кожне ж дерево, що доброго пло́ду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене.
11 Я хрищу́ вас водою на покая́ння, але Той, Хто йде по мені, поту́жніший від мене: я недосто́йний понести взуття́ Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем.
12 У руці Своїй має Він ві́ячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засі́ків, а полову попа́лить ув огні невгаси́мім“.
13 Тоді прибуває Ісус із Галілеї над Йорда́н до Івана, щоб христитись від ньо́го.
14 Але перешкоджа́в він Йому й говорив: „Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?“
15 А Ісус відповів і сказав йому: „Допусти це тепер, бо так годи́ться нам ви́повнити усю праведність“. Тоді допустив він Його.
16 І охристившись, Ісус зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб,[9] і схо́див на Нього.
17 І ось голос почувся із неба: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав!“
4 Потому Ісус був пове́дений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокуша́в.
2 І по́стив Він сорок день і сорок ноче́й, а вкінці зголодні́в.
3 І ось приступив до Нього споку́сник, і сказав: „Коли Ти Син Божий, скажи, щоб камі́ння це стало хліба́ми!“
4 А Він відповів і промовив: „Написано: Не хлібом самим буде жити люди́на, але кожним словом, що походить із уст Божих“.
5 Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на нарі́жника храму,
6 та й каже Йому: „Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо ж написано: „Він накаже про Тебе Своїм Ангола́м, і вони на руках понесу́ть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги́“.
7 Ісус відказав йому: „Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!“
8 Знов диявол бере Його на височе́зную го́ру, і показує Йому всі царства на світі та їхню славу,
9 та й каже до Нього: „Це все Тобі дам, якщо впаде́ш і мені Ти покло́нишся!“
10 Тоді каже до нього Ісус: „Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одно́му Йому!“
11 Тоді позоставив диявол Його. І ось анголи́ приступили, і служили Йому́.
12 Як довідавсь Ісус, що Івана ув'я́знено, перейшов у Галілею.
13 І, покинувши Він Назаре́та, прийшов й оселився в Капернау́мі примо́рськім, на границі країн Завуло́нової й Нефтали́мової,
14 щоб спра́вдилось те, що сказав Іса́я пророк, промовляючи:
15 „Завуло́нова зе́мле, і Нефтали́мова зе́мле, за Йорда́ном при мо́рській дорозі, Галіле́є поганська!
16 Наро́д, що в темно́ті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло“.
17 Із того ча́су Ісус розпочав проповідувати й промовляти: „Покайтеся, бо набли́зилось Царство Небесне!“
18 Як прохо́див же Він поблизу́ Галілейського моря, то побачив двох братів: Си́мона, що зветься Петром, та Андрія, його брата, що не́вода в море закида́ли, — бо рибалки були́.
19 І Він каже до них: „Ідіть за Мною, — Я зроблю́ вас ловця́ми людей!“
20 І вони зараз покинули сі́ті, та й пішли вслід за Ним.
21 І, далі пішовши звідти, Він побачив двох інших братів, — Зеведе́євого сина Якова та Івана, його брата, із Зеведе́єм, їхнім ба́тьком, що ла́годили свого не́вода в чо́вні, — і покликав Він їх.
22 Вони зараз залиши́ли чо́вна та батька свого́, — та й пішли вслід за Ним.
23 І ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синаго́гах навчаючи, та Єва́нгелію[10] Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу, і всяку неміч між людьми.
24 А чутка про Нього пішла по всій Си́рії. І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розсла́блених,[11] — і Він їх уздоровля́в.
25 І багато людей ішло за Ним і з Галілеї, і з Десятимістя, і з Єрусалиму, і з Юдеї, і з Зайорда́ння.
5 І, побачивши на́товп, Він вийшов на го́ру. А як сів, підійшли Його у́чні до Нього.
2 І, відкривши уста́ Свої, Він навчати їх став, промовляючи:
3 „Блаже́нні[12] вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.
4 Блаженні засму́чені, бо вони будуть утішені.
5 Блаженні ла́гідні, бо землю вспадку́ють вони.
6 Блаженні голодні та спра́гнені праведности, бо вони нагодо́вані будуть.
7 Блаженні милости́ві, бо помилувані вони будуть.
8 Блаженні чисті́ серцем, бо вони будуть бачити Бога.
9 Блаженні миротво́рці, бо вони синами Божими стануть.[13]
10 Блаженні ви́гнані за праведність, бо їхнє Ца́рство Небесне.
11 Блаженні ви, як ганьби́ти та гнати вас бу́дуть, і будуть облу́дно на вас нагово́рювати всяке слово лихе ради Мене.
12 Радійте та веселі́ться, — нагорода бо ваша велика на небеса́х! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.
13 Ви — сіль землі. Коли сіль ізвітрі́є, то чим насолити її? Не придасться вона вже ніна́що, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми.
14 Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верхови́ні гори.
15 І не запалюють світла, щоб поставити його під посу́дину, але на світи́льник, — і світить воно всім у домі.
16 Отак ваше світло нехай світить перед людьми́, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі.
17 Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати прийшов, але ви́конати.[14]
18 Попра́вді ж кажу́ вам: доки небо й земля не мине́ться, — ані йота[15] єдина, ані жоден значок із Зако́ну не мине́ться, аж поки не збудеться все.
19 Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчи́ть, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчи́ть, той стане великим у Царстві Небеснім.
20 Кажу́ бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не вві́йдете в Царство Небесне!
21 Ви чули, що було́ стародавнім наказане: „Не вбивай, а хто вб'є, підпадає він су́дові“.
22 А Я вам кажу́, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: „рака́“,[16] підпадає верховному су́дові, а хто скаже „дурний“, підпадає геєнні огне́нній.[17]
23 Тому́, коли принесеш ти до же́ртівника свого да́ра, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, —
24 залиши́ отут да́ра свого перед же́ртівником, і піди, примирись перше з братом своїм, — і тоді поверта́йся, і принось свого да́ра.
25 Зо своїм супроти́вником швидко мирися, доки з ним на дорозі[18] ще ти, щоб тебе супроти́вник судді́ не віддав, а суддя́ щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язни́ці не вкинули.
26 Поправді кажу́ тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси́ ти й останнього ше́ляга[19]!
27 Ви чули, що сказано: „Не чини пере́любу“.
28 А Я вам кажу́, що кожен, хто на жінку поди́виться із пожадли́вістю, той уже вчинив із нею пере́люб у серці своїм.
29 Коли праве око твоє спокуша́є тебе, — його ви́бери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вки́нене.
30 І як прави́ця твоя спокуша́є тебе, — відітни́ її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вки́нене.
31 Також сказано: „Хто дружи́ну свою відпускає, нехай дасть їй листа розводо́вого“.
32 А Я вам кажу́, що кожен, хто пускає дружи́ну свою, крім провини розпу́сти, той доводить її до пере́любу. І хто з відпущеною побере́ться, той чинить пере́люб.
33 Ще ви чули, що було́ стародавнім наказане: „Не клянись неправдиво“, але „вико́нуй клятви свої перед Господом“.
34 А Я вам кажу́ не клясти́ся зовсі́м: ані небом, бо воно престол Божий;
35 ні землею, бо підні́жок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;
36 не клянись головою своєю́, — бо навіть однієї волоси́нки ти не можеш учинити білою чи чорною.
37 Ваше ж слово хай бу́де: „так-так“, „ні-ні“. А що більше над це, то те від лукавого.
38 Ви чули, що сказано: „Око за око, і зуб за зуба“.
39 А Я вам кажу́ не проти́витись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку́ твою, — підстав йому й другу.
40 А хто хоче тебе позива́ти й забрати сорочку твою, — віддай і плаща йому.
41 А хто силувати тебе бу́де відбу́ти подорожнє[20] на милю[21] одну, — іди з ним навіть дві.
42 Хто просить у тебе — то дай, а хто хоче пози́чити в тебе — не відве́ртайсь від нього.
43 Ви чули, що сказано: „Люби свого ближнього, і нена́видь свого ворога“.
44 А Я вам кажу́: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто нена́видить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,
45 щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує схо́дитн сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних.
46 Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й ми́тники[22] роблять?
47 І коли ви вітаєте тільки братів[23] своїх, то що́ ж особливого робите? Чи й пога́ни не чинять отак?
48 Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!
6 Стережіться виставляти свою ми́лостиню перед людьми́, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі.
2 Отож, коли чиниш ти ми́лостиню, не сурми́ перед себе, як то роблять оті лицеміри[24] по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою!
3 А як ти чиниш ми́лостиню, — хай не знатиме ліва рука твоя, що́ робить прави́ця твоя,
4 щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.
5 А як мо́литеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехре́стях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою!
6 А ти, коли мо́лишся, „увійди до своєї комі́рчини, зачини свої двері, і помолися“ Отцеві своєму, що в таїні́; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.
7 А як молитеся, не прока́зуйте за́йвого, як ті погани, — бо ду́мають, ніби вони бу́дуть ви́слухані за своє велемо́вство.
8 Отож, не вподобля́йтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребу́єте, ще раніше за ваше проха́ння!
9 Ви ж моліться отак: „Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім'я́ Твоє,
10 нехай при́йде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.
11 Хліба нашого щоденного[25] дай нам сьогодні.
12 І прости нам довги́ наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим.
13 I не введи нас у випробо́вування, але визволи нас від лукавого. Бо[26] Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амі́нь[27]“.
14 Бо як лю́дям ви про́стите про́гріхи їхні, то про́стить і вам ваш Небесний Отець.
15 А коли ви не бу́дете лю́дям прощати, то й Отець ваш не простить вам про́гріхів ваших.
16 А як по́стите, то не будьте сумні́, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що по́стять вони. Поправді кажу́ вам: вони мають уже нагороду свою!
17 А ти, коли по́стиш, намасти́ свою голову, і лице своє вмий,
18 щоб ти по́сту свого не виявив лю́дям, а Отцеві своєму, що в таїні́; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.
19 Не складайте ска́рбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злоді́ї підко́пуються й викрадають.
20 Складайте ж собі ска́рби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підко́пуються та не кра́дуть.
21 Бо де скарб твій, — там бу́де й серце твоє!
22 Око — то світи́льник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле.
23 А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є те́мрява, — то яка ж то велика та те́мрява!
24 Ніхто двом панам служити не може, — бо або одно́го знена́видить, а дру́гого буде любити, або буде трима́тись одно́го, а другого зне́хтує. Не можете Богові служити й мамо́ні.[28]
25 Через те вам кажу́: Не журіться про життя́[29] своє́ — що́ будете їсти та що́ будете пити, ні про тіло своє, — у що́ зодягне́теся. Чи ж не більше від їжі життя́, а від одягу тіло?
26 Погляньте на птахі́в небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?
27 Хто ж із вас, коли жу́риться, зможе дода́ти до зро́сту свого бодай ліктя одно́го?
28 І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові́ ліле́ї, як зроста́ють вони, — не працюють, ані не пряду́ть.
29 А Я вам кажу́, що й сам Соломо́н у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них.
30 І коли польову́ ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до пе́чі вкидається, Бог отак зодягає, — скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!
31 Отож, не журіться, кажучи: Що́ ми будемо їсти, чи: Що́ будемо пити, або: У що́ ми зодя́гнемось?
32 Бож усьо́го того́ погани шука́ють; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно.
33 Шукайте ж найперш Царства Божого й праведности Його́, — а все це́ вам додасться.
34 Отож, не журіться про за́втрашній день, — бо завтра за себе само́ поклопо́четься. Кожний день має до́сить своєї турбо́ти!
7 Не судіть, щоб і вас не судили;
2 бо яким судо́м судити бу́дете, таким же осу́дять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам.
3 І чого́ в оці брата свого́ ти за́скалку[30] бачиш, коло́ди[31] ж у вла́сному оці не чуєш?
4 Або як ти скажеш до брата свого́: „Давай вийму я за́скалку з ока твого́“, коли он колода у вла́сному оці?
5 Лицеміре, — вийми перше коло́ду із вла́сного ока, а по́тім побачиш, я́к вийняти за́скалку з ока брата твого.
6 Не давайте святого псам, і не розсипайте пе́рел[32] своїх перед свиньми́, щоб вони не потопта́ли їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматува́ли й вас...
7 Просіть — і бу́де вам да́но, шукайте — і зна́йдете, стукайте — і відчинять вам;
8 бо кожен, хто просить — оде́ржує, хто шукає — знахо́дить, а хто стукає — відчинять йому́.
9 Чи ж то серед вас є люди́на, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він?
10 Або коли риби проситиме, то подасть йому га́дину?[33]
11 Тож як ви, бувши злі, потра́пите добрі дари́ своїм дітям давати, — скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра́ тим, хто проситиме в Нього!
12 Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Зако́н і Пророки.
13 Увіходьте тісни́ми ворітьми, бо просто́рі воро́та й широка дорога, що веде до погибелі, — і нею багато-хто ходять.
14 Бо тісні́ ті ворота, і вузька́ та дорога, що веде до життя́, — і мало таких, що знахо́дять її!
15 Стережі́ться фальшиви́х пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всере́дині — хижі вовки́.
16 По їхніх плода́х ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на терни́ні збирають, або фіґи — із будякі́в?
17 Так ото родить добрі плоди́ кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі.
18 Не може роди́ть добре дерево пло́ду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити.
19 Усяке ж дерево, що доброго пло́ду не родить, — зру́бується та в огонь укидається.
20 Ото ж бо, — по їхніх плода́х ви пізна́єте їх!
21 Не кожен, хто каже до Ме́не: „Господи, Господи!“ увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі.
22 Багато-хто скажуть Мені того дня: „Господи, Господи, хіба ми не Ім'я́м Твоїм пророкува́ли, хіба не Ім'я́м Твоїм де́монів[34] ми виганяли, або не Ім'я́м Твоїм чуда великі творили?“
23 І їм оголошу́ Я тоді: „Я ніко́ли не знав вас. Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!“
24 Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені.
25 І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся, і на дім отой кинулась, — та не впав, бо на камені був він засно́ваний.
26 А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, — подібний до чоловіка того необа́чного, що свій дім збудував на піску́.
27 І ли́нула злива, і розлили́ся річки́, і буря зняла́ся й на дім отой кинулась, — і він упав. І велика була та руїна його!“
28 І ото, як Ісус закінчи́в ці слова, то наро́д дивувався з науки Його.
29 Бо навчав Він їх, як можновла́дний, а не як ті книжники їхні.
8 А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов на́товп великий.
2 І ось підійшов прокаже́ний, уклонився Йому та й сказав: „Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити[35] мене!“
3 А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: „Хо́чу, — будь чистий!“ І тієї хвилини очистився той від своєї прокази.
4 І гово́рить до нього Ісус: „Гляди, — не розповіда́й ніко́му. Але йди, покажися священикові, та дар принеси́, якого Мойсей заповів, їм на свідо́цтво[36]“.
5 А коли Він до Капернау́му ввійшов, то до Нього набли́зився сотник, та й благати зачав Його,
6 кажучи: „Господи, мій слуга лежить удома розсла́блений, і тяжко страждає“.
7 Він говорить йому: „Я прийду́ й уздоро́влю його“.
8 А сотник Йому відповів: „Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. Та промов тільки слово, — і ви́дужає мій слуга!
9 Бо й я — люди́на підвла́дна, і воякі́в під собою я маю; і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди́ — і приходить, або рабо́ві своєму: зроби те — і він зро́бить“.
10 Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: „Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшо́в був такої великої віри!
11 Кажу́ ж вам, що багато-хто при́йдуть від сходу та за́ходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом.
12 Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“!
13 I сказав Ісус сотникові: „Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!“ І тієї ж години одужав слуга його.
14 Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці.
15 І Він доторкнувся руки її, — і гарячка покинула ту... І встала вона, та й Йому прислуго́вувала!
16 А коли настав вечір, привели́ багатьох біснуватих[37] до Нього, — і Він словом Своїм вигнав ду́хів, а недужих усіх уздорови́в,
17 щоб спра́вдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: „Він узяв наші немочі, і неду́ги поніс“.
18 А як угледів Ісус навко́ло Себе багато наро́ду, наказав перепли́нути на то́й бік.
19 І приступив один книжник та й до Нього сказав: „Учителю, я піду́ за Тобою, хоч би куди ти пішов!“
20 Промовляє до нього Ісус: „Мають но́ри лисиці, а гні́зда небесні пташки́, — Син же Лю́дський[38] не має де й голови́ прихили́ти“.
21 А і́нший із у́чнів промовив до Ньо́го: „Дозволь мені, Господи, перше піти та ба́тька свого похова́ти“.
22 А Ісус йому каже: „Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!“
23 І коли Він до чо́вна вступив, за Ним увійшли Його у́чні.
24 І ось буря велика зірва́лась на морі, аж чо́вен зачав залива́тися хви́лями. А Він спав.
25 І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, — ги́немо!“
26 А Він відповів їм: „Чого полохливі ви, маловірні?“ Тоді встав, заказав бурі й морю, — і тиша велика настала.
27 А народ дивувався й казав: „Хто ж це такий, що ві́три та море слухня́ні Йому́?“
28 І, як прибув Він на то́й бік, до землі Гадари́нської,[39] перестріли Його два біснуваті, що вийшли з могильних пече́р, дуже люті, так що ніхто не міг перехо́дити тією дорогою.
29 І ось, вони стали кричати, говорячи: „Що́ Тобі, Сину Божий, до нас?[40] Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?“
30 А опо́даль від них пасся гурт великий свине́й.
31 І просилися де́мони, кажучи: „Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свине́й“.
32 А Він відповів їм: „Ідіть“. І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, — і потопи́вся в воді.
33 Пастухи ж повтікали; а коли прибули́ вони в місто, то про все розповіли́, і про біснуватих.
34 І ось, усе місто вийшло назу́стріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю!
9 І, сівши до чо́вна, Він перепли́нув, і до міста Свого прибув.
2 І ото, прине́сли до Нього розсла́бленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розсла́бленому: „Будь бадьо́рий, сину! Прощаються тобі гріхи твої́!“
3 І ось, дехто із книжників стали казати про себе: „Він богозневажає“.
4 Ісус же думки́ їхні знав і сказав: „Чого ду́маєте ви лукаве в серцях своїх?“
5 Що́ легше, — сказати: „Прощаються тобі гріхи“, чи сказати: „Уставай та й ходи“?
6 Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має вла́ду Син Лю́дський, — тож каже Вій розсла́бленому: „Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!“
7 Той устав і пішов у свій дім.
8 А на́товп, побачивши це, налякався, — і славив Бога, що лю́дям Він дав таку вла́ду!
9 А коли Ісус звідти прохо́див, побачив чоловіка, на йме́ння Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: „Іди за Мною!“ Той устав, і пішов услід за Ним.
10 І сталось, як Ісус сиді́в при столі́ у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його у́чнями.
11 Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: „Чому́ то Вчитель ваш їсть із ми́тниками та із грішниками?“
12 А Він це почув та й сказав: „Лікаря не потребу́ють здорові, а слабі!
13 Ідіть же, і навчіться, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покая́ння“.
14 Тоді приступили до Нього Іванові у́чні та й кажуть: „Чому́ по́стимо ми й фарисеї, а учні Твої не по́стять?“
15 Ісус же промовив до них: „Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але при́йдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, — тоді й по́стити бу́дуть вони.
16 До одежі ж старої ніхто не вставляє латки з сукна сирово́го, — бо збіжи́ться воно, і дірка стане ще гірша.
17 І не вливають вина молодого в старі бурдюки́, а то бурдюки́ розірву́ться, і вино розіллє́ться, і бурдюки́ пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюкі́в, — і одне й друге збере́жене бу́де“.
18 Коли Він говорив це до них, підійшов ось один із старши́х, уклонився Йому та й говорить: „Дочка моя хвилі цієї померла. Та прийди, поклади Свою руку на неї, — і вона оживе“.
19 I підвівся Ісус, і пішов услід за ним, також у́чні Його́.
20 І ото одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровоте́чу була́, приступила зза́ду, і доторкнулась до кра́ю одежі Його.
21 Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю“.
22 Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: „Будь бадьо́рою, до́чко, — твоя віра спасла тебе!“ І одужала жінка з тієї години.
23 А Ісус, як прибув до госпо́ди старшо́го, і вздрів дударів та юрбу́ голосі́льників,
24 то сказав: „Відійдіть, бо не вмерло дівча́, але спить“. І насміхалися з Нього.
25 А коли наро́д випроваджено, Він увійшов, узяв за руку її, — і дівчина вста́ла!
26 І вістка про це розійшлася по всій тій країні.
27 Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: „Змилуйсь над нами, Сину Давидів!“
28 І коли Він додому прийшов, приступили до Нього сліпці. А Ісус до них каже: „Чи ж вірите ви, що Я мо́жу вчинити оце?“ Говорять до Нього вони: „Так, Господи“.
29 Тоді Він доторкнувся до їхніх оче́й і сказав: „Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!“
30 І очі відкрилися їм. А Ісус наказав їм суво́ро, гово́рячи: „Глядіть, — щоб ніхто не дові́давсь про це!“
31 А вони відійшли, та й розголосили про Нього по всій тій країні.
32 Коли ж ті вихо́дили, то ось привели́ до Нього чоловіка німого, що був біснуватий.
33 І як де́мон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався наро́д і казав: „Ніко́ли таке не траплялося серед Ізраїля!“
34 Фарисеї ж казали: „Виганяє Він де́монів силою князя де́монів“.
35 І обхо́див Ісус всі міста́ та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Єва́нгелію Царства проповідуючи, і вздоро́влюючи всяку неду́гу та не́міч усяку.
36 А як бачив людей, змилосе́рджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпоро́шені, „як ті вівці, що не мають пастуха“.
37 Тоді Він казав Своїм учням: „Жни́во справді велике, та робі́тників мало;
38 тож благайте Госпо́даря жни́ва, щоб на жни́во Своє Він робі́тників вислав“.
10 І закли́кав Він дванадцятьо́х Своїх у́чнів, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровля́ли всіляку неду́гу та неміч всіляку.
2 А ймення апо́столів дванадцятьо́х отакі: перший Си́мон, що Петро́м прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведе́їв, та Іван, брат його;
3 Пилип і Вартоломе́й, Хома́ й ми́тник Матвій; Яків, син Алфе́їв, і Таде́й;
4 Си́мон Кананіт, та Юда Іскаріо́тський,[41] що й видав Його.
5 Цих Дванадцятьо́х Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: „На путь до поган не ходіть, і до самаря́нського міста не входьте,
6 але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізра́їлевого.
7 А ходячи, проповідуйте та говоріть, що набли́зилось Царство Небесне.
8 Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокаже́них, виганяйте де́монів. Ви да́рмо дістали, дармо й давайте.
9 Не беріть ані золота, ані срі́бла, ані мідякі́в до своїх поясів,
10 ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні санда́ль, ані палиці. Бо вартий робі́тник своєї поживи.[42]
11 А як за́йдете в місто якесь чи в село, то розві́дайте, хто́ там достойний, — і там перебудьте, аж поки не ви́йдете.
12 А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: „Мир[43] дому цьому́!“
13 І коли буде достойний той дім, — нехай зі́йде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас ве́рнеться.
14 А як хто вас не прийме, і ваших слів не послу́хає, то, вихо́дячи з дому чи з міста того́, обтрусіть порох із ніг своїх.
15 Поправді кажу́ вам: легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому́!
16 Оце посилаю Я вас, як овець між вовки́. Будьте ж мудрі, як змі́ї, і невинні, як голу́бки.
17 Стережіться ж людей, бо вони на суди́ видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичува́ти вас бу́дуть.
18 І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на сві́дчення їм і пога́нам.
19 А коли видава́тимуть вас, не журі́ться, я́к або що́ говорити: тієї години буде вам да́не, що́ маєте ви говорити,
20 бо не ви промовля́тимете, але Дух Отця вашого в вас промовля́тиме.
21 І видасть на смерть брата брат, а батько — дитину. І „діти повстануть супроти батьків“, і їх повбивають.
22 І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти. А хто ви́терпить аж до кінця, той буде спасе́ний.
23 А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу́ вам, — не всти́гнете ви обійти́ міст Ізраїлевих, як при́йде Син Лю́дський.
24 Учень не більший за вчителя, а раб — понад пана свого́.
25 Дово́лі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб — як госпо́дар його. Коли Вельзеву́лом[44] назвали господаря дому, — скільки ж більше назвуть так домашніх його!
26 Але́ не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не ви́явиться.
27 Що́ кажу Я вам по́темки, — говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте — проповідуйте те на даха́х.[45]
28 І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі́ вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапасти́ти в геєнні.
29 Чи не два горобці продаються за гріш?[46] А на землю із них ні один не впаде́ без волі Отця вашого.
30 А вам і волосся все на голові пораховано.
31 Отож, не лякайтесь, — бо вартніші ви за багатьох горобців.
32 Отже, кожного, хто Мене ви́знає перед людьми́, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я.
33 Хто ж Мене відцурається перед людьми́, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм.
34 Не ду́майте, що Я прийшов, щоб мир на землю прине́сти, — Я не мир прине́сти прийшов, а меча.
35 Я ж прийшов „порізни́ти чоловіка з батьком його, дочку́ з її матір'ю, і невістку з свекру́хою її“.
36 І: „вороги́ чоловікові — домашні його!“
37 Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний.
38 І хто не ві́зьме свого хреста, і не пі́де за Мною слідом, той Мене недостойний.
39 Хто душу[47] свою́ зберігає, той погубить її, хто ж за Ме́не погубить душу[47] свою́, — той зна́йде її.
40 Хто вас приймає — приймає Мене, хто ж приймає Мене, — приймає Того, Хто послав Мене.
41 Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагоро́ду проро́чу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагоро́ду пра́ведничу.
42 І хто напо́їть, як у́чня, кого з мали́х цих бодай ку́хлем водиці холодної, поправді кажу́ вам, — той не згубить нагоро́ди своєї“.
11 І сталось, коли Ісус перестав навчати дванадцятьо́х Своїх учнів, Він звідти пішов, щоб учити, і по їхніх містах проповідувати.
2 Прочувши ж Іван у в'язни́ці про дії Христові, послав через учнів своїх,
3 щоб Його запитати: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“
4 Ісус же промовив у відповідь їм: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви чуєте й бачите:
5 „Сліпі прозріва́ють“, і криві ходять, стають чистими прокаже́ні, і чують глухі, і померлі встають, а „вбогим звіщається Добра Нови́на“.
6 І блаженний, хто через Мене споку́си не ма́тиме!“
7 Як вони ж відійшли, Ісус про Івана почав говорити наро́дові: „На що́ ви ходили в пустиню дивитися? Чи на очерет, що вітер гойда́є його́?
8 Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто носить м'яке́, — по палатах царськи́х.
9 По що́ ж ви ходили? Може бачити пророка? Так, кажу вам, — навіть більш, як пророка.
10 Бо це ж той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготує!“
11 Поправді кажу вам: Між наро́дженими від жінок не було більшого над Івана Христителя! Та найменший у Царстві Небеснім — той більший від нього!
12 Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобува́ється силою, і ті, хто вживає зусилля, хапа́ють його.
13 Усі бо Пророки й Зако́н до Івана прові́щували.
14 Коли ж хочете знати, — то Ілля він, що має прийти.
15 Хто́ має ву́ха, — нехай слухає!
16 До кого ж цей рід прирівняю? — До хлоп'ят він подібний, що на ринку сидять та вигукують іншим,
17 і кажуть: „Ми вам грали, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“.
18 Бо прийшов був Іван, що не їв і не пив, вони ж кажуть: „Він де́мона має“.
19 Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, вони ж кажуть: „Чоловік ось, ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. І виправдалася мудрість своїми діла́ми“.[48]
20 Ісус тоді став докоряти містам, де́ відбуло́ся найбільш Його чуд, що вони не покаялись:
21 „Горе тобі, Хоразі́не, горе тобі, Вефсаї́до! Бо коли б то в Ти́рі й Сидо́ні були відбули́ся ті чу́да, що сталися в вас, то давно б вони ка́ялися в волосяни́ці[49] та в по́пелі.
22 Але кажу́ вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам!
23 А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду[50] ти зі́йдеш“. Бо коли б у Содомі були відбули́ся ті чу́да, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сього́днішній день.
24 Але кажу́ вам, що содо́мській землі буде легше дня судного, аніж тобі!“
25 Того ча́су, навчаючи, промовив Ісус: „Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовля́там відкрив.
26 Так, Отче, — бо Тобі так було до вподо́би!
27 Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити.
28 Прийдіть до Мене, усі стру́джені та обтя́жені, — і Я вас заспоко́ю!
29 Візьміть на себе ярмо́ Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покі́рливий, — і „зна́йдете спо́кій ду́шам своїм“.
30 Бож ярмо Моє любе, а тяга́р Мій легки́й!“
12 Того ча́су Ісус перехо́див лана́ми в суботу. А у́чні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти.
2 Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: „Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу“.
3 А Він відповів їм: „Чи ж ви не читали, що́ зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним?
4 Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби́ показні́, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам?
5 Або ви не читали в Зако́ні що в суботу священики пору́шують[51] суботу у храмі, — і невинні вони?
6 А Я вам кажу́, що тут Більший, як храм!
7 Коли б знали ви, що́ то є: „Милости хо́чу, а не жертви“, то ви не судили б невинних.
8 Бо Син Лю́дський Госпо́дь і суботі“!
9 І, вийшовши звідти, прибув Він до їхньої синагоги.[52]
10 І ото, був там чоловік, що мав суху руку. І, щоб обвини́ти Ісуса, запитали Його: „Чи вздоровляти годи́ться в суботу?“
11 А Він їм сказав: „Чи зна́йде́ться між вами люди́на, яка, одну мавши вівцю́, не пі́де по неї, і не врятує її, як вона впаде в яму в суботу?
12 А скільки ж люди́на вартніша за тую овечку! Тому́ можна чинити добро й у суботу“!
13 І каже тоді чоловікові: „Простягни свою руку!“ Той простяг, — і стала здорова вона, як і друга.
14 Фарисеї ж пішли, і зібрали нараду на Нього, — я́к би Його погубити?
15 А Ісус, розізнавши, пішов Собі звідти.
І багато пішло вслід за Ним, — і Він їх уздоро́вив усіх.
16 А Він наказав їм суво́ро Його не виявляти,
17 щоб спра́вдилось те, що́ сказав був Ісая пророк, промовляючи:
18 „Ото Мій Слуга, що Я вибрав Його, Мій Улю́блений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу́ Свого Духа в Нього, — і Він суд проголо́сить поганам.
19 Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу.
20 Він очерети́ни надло́мленої не доло́мить, і ґнота́ догасаючого не пога́сить, поки не допровадить при́суду до перемоги.
21 І погани наді́ятись будуть на Йме́ння Його“!
22 Тоді привели́ до Ньо́го німого сліпця́, що був біснуватий, — і Він уздоро́вив його, так що німий став говорити та бачити.
23 І дивувались усі люди й казали: „Чи ж не Син це Давидів?“
24 Фарисеї ж, почувши, сказали: „Він де́монів не виганяє інакше, тільки як Вельзеву́лом,[53] князем де́монів“.
25 А Він знав думки їхні, і промовив до них: „Кожне царство, поділене супроти себе, запусті́є. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втри́маються.
26 І коли сатана́[54] сатану́ виганяє, то ділиться супроти себе; як же втри́мається царство його?
27 І коли Вельзевулом виганя́ю Я де́монів, то ким виганя́ють сини ваші? Тому́ вони стануть вам су́ддями.
28 А коли ж Духом Божим виго́ню Я де́монів, то настало для вас Царство Боже.
29 Або я́к то хто може вде́ртися в дім дужого, та пограбувати добро́ його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він госпо́ду його пограбує.
30 Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкида́є.
31 Тому́ то кажу́ вам: усякий гріх, навіть богозневага,[55] про́ститься лю́дям, але богозневага на Духа не про́ститься!
32 І як скаже хто слово на Лю́дського Сина, то йому́ проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, — не про́ститься того йому ані в цім віці, ані в майбу́тнім!
33 Або ви́ростіть дерево добре, то й плід його добрий, або ви́ростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається бо дерево з пло́ду!
34 Ро́де змії́ний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́.
35 Добра люди́на з доброго ска́рбу добре виносить, а лукава люди́на зо скарбу лихого виносить лихе́.
36 Кажу́ ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!
37 Бо зо слів своїх будеш випра́вданий, і зо слів своїх будеш засу́джений“.
38 Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: „Учителю, — хочемо побачити озна́ку від Те́бе“.
39 А Ісус відповів їм: „Рід лукавий і перелю́бний шукає ознаки, — та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йо́ни.
40 Як Йо́на перебув у сере́дині китовій три дні і три ночі, так перебу́де три дні та три ночі й Син Лю́дський у серці землі.[56]
41 Ніневі́тяни стануть на суд із цим родом, — і осудять його, вони бо покаялися через Йо́нину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йо́на!
42 Цариця з пі́вдня на суд стане з родом оцим, — і засу́дить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послу́хати. А тут ото Більший, аніж Соломон!
43 А коли дух нечистий виходить із люди́ни, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знахо́дить.
44 Тоді він говорить: „Вернуся до дому свого́, звідки вийшов“. А як ве́рнеться він, то хату знахо́дить порожню, заметену й при́брану.
45 Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, — і входять вони та й живуть тут. І буде останнє люди́ні тій гірше за перше... Так буде й лукавому родові цьому́!“
46 Коли Він іще промовляв до наро́ду, аж ось мати й брати Його о́сторонь стали, бажаючи з Ним говорити.
47 І сказав хтось Йому́: „Ото мати Твоя й Твої бра́ття стоять онде о́сторонь, і говорити з Тобою бажають“.
48 А Він відповів тому́, хто Йому говорив, і сказав: „Хто́ мати Моя? І хто́ браття Мої?“
49 І, показавши рукою Своєю на у́чнів Своїх, Він промовив: „Ото Моя мати та браття Мої!
50 Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чини́тиме, той Мені брат, і сестра, і мати!“
13 Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.
2 І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом.
3 І багато навчав Він їх при́тчами,[57] кажучи:
„Ось вийшов сія́ч, щоб посіяти.
4 І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували.
5 Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́;
6 а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли.
7 А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в.
8 Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро.
9 Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“
10 І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“
11 А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но.
12 Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має.
13 Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.
14 І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите.
15 Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“
16 Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують.
17 Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули.
18 Послухайте ж притчу про сіяча́.
19 До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.
20 А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;
21 але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується.[58]
22 А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду.
23 А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“.
24 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.
25 А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.
26 А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль.
27 І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“
28 А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“
29 Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю.
30 Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“.
31 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.
32 Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“.
33 Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі[59] муки, аж поки все вки́сне“.
34 Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав,
35 щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“
36 Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“.
37 А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський,
38 а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого;
39 а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́.
40 І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́.
41 Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння,
42 і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!
43 Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає!
44 Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.
45 Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих,
46 а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її.
47 Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину.
48 Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають.
49 Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,
50 і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!
51 Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому.
52 І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.
53 І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов.
54 І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні?
55 Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда?
56 І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“
57 І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“
58 І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.
14 Того ча́су прочув Ірод чотиривла́сник[60] чутки́ про Ісуса,
2 і сказав своїм слу́гам: „Це Іван Христитель, — він із мертвих воскрес, і тому́ чуда тво́ряться ним“.
3 Бо Ірод схопи́в був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язни́цю через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа.
4 Бо до нього Іван говорив: „Не годи́ться тобі її мати![61]“
5 І хотів Ірод смерть заподі́яти йому, та боявся наро́ду, бо того за пророка вважали.
6 А як був день наро́дження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродія́дина, та й Іродові догоди́ла.
7 Тому́ під прися́гою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона.
8 А вона, за намовою матері своєї: „Дай мені — проказала — отут на полу́миску голову Івана Христителя!“
9 І цар засмутився, але́ через клятву та тих, хто сидів при столі[62] з ним, звелів дати.
10 І послав стяти Івана в в'язни́ці.
11 І прине́сли на полу́мискові його голову, та й дали́ дівчині, а та відне́сла її своїй матері.
12 А учні його прибули́, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса.
13 Як Ісус те почув, Він відплив звідти чо́вном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, наро́д із міст пішов пі́шки за Ним.
14 І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і змилосе́рдивсь над ними, і їхніх слаби́х уздоро́вив.
15 А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: „Тут місце пустинне, і година вже пі́зня; відпусти наро́д, — хай по селах розі́йдуться, і куплять пожи́ви собі“.
16 А Ісус їм сказав: „Непотрібно відхо́дити їм, — нагодуйте їх ви!“
17 Вони ж кажуть Йому: „Не маємо чим тут, — тільки п'я́теро хліба й дві рибі“.
18 А Він відказав: „Принесіть Мені їх сюди“.
19 І, звелівши на́товпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, спогля́нув на небо, поблагословив й поламав ті хліби́, і дав учням, а учні наро́дові.
20 І всі їли й наси́тились, а з кусків позосталих назбирали двана́дцятеро повних кошів.
21 Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жіно́к і дітей.
22 І зараз звелів Ісус учням до чо́вна сідати, і перепли́сти на той бік раніше Його, аж поки наро́д Він відпу́стить.
23 Відпусти́вши ж народ, Він на го́ру пішов помолитися насамоті́; і як вечір настав, був там Сам.
24 А чо́вен вже був на сере́дині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супроти́вний.
25 А о четвертій сторо́жі нічній[63] Ісус підійшов до них, іду́чи по морю.
26 Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настра́шилися та й казали: „Мара́!“ І від стра́ху вони закричали...
27 А Ісус до них зараз озвався й сказав: „Заспокойтесь, — це Я, не лякайтесь!“
28 Петро ж відповів і сказав: „Коли, Господи, Ти́ це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді“.
29 А Він відказав йому: „Іди“. І, вилізши з чо́вна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.
30 Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопа́ти, і скричав: „Рятуй мене, Господи!“
31 І зараз Ісус простяг руку й схопи́в його, і каже до нього: „Маловірний, чого́ усумни́вся?“
32 Як до чо́вна ж вони ввійшли, буря вщу́хнула.
33 А приявні в чо́вні вклонились Йому та сказали: „Ти справді Син Божий!“
34 Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську.
35 А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій око́лиці, і до Нього прине́сли всіх хворих.
36 І благали Його, щоб бодай доторкнутися кра́ю одежі Його. А хто доторкавсь, — уздоро́влений був.
15 Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму н сказали:
2 „Чого Твої учні ламають переда́ння старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають“.
3 А Він відповів і промовив до них: „А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради переда́ння вашого?
4 Бо Бог заповів: „Шануй ба́тька та матір“, та: „Хто злорі́чить на ба́тька чи матір, — хай смертю помре“.
5 А ви кажете: Коли скаже хто ба́тьку чи матері: „Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові“,
6 то може вже й не шанувати той ба́тька свого або матір свою. Так ви ради переда́ння вашого зні́вечили Боже Слово.
7 Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував, говорячи:
8 „Оці люди уста́ми шанують Мене, серце ж їхнє дале́ко від Мене!
9 Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“.
10 І Він покликав наро́д, і промовив до нього: „Послухайте та зрозумійте!
11 Не те, що вхо́дить до уст, люди́ну скверни́ть, але те, що виходить із уст, те люди́ну скверни́ть“.
12 Тоді учні Його приступили й сказали Йому: „Чи Ти знаєш, що фарисеї, почуши це слово, спокуси́лися?“
13 А Він відповів і сказав: „Усяка росли́на, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем.
14 Залишіть ви їх: це сліпі повода́тарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обо́є до ями впаду́ть“.
15 А Петро відповів і до Нього сказав: „Поясни нам цю при́тчу“.
16 А Він відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте?
17 Чи ж ви не розумієте, що все те, що́ входить до уст, вступає в живіт, та й назовні[64] виходить?
18 Що ж виходить із уст, те походить із серця,[65] — і воно опога́нює люди́ну.
19 Бо з серця[65] виходять лихі думки́, душогубства, пере́люби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богознева́ги.
20 Оце те, що люди́ну опога́нює. А їсти руками невмитими, — не опога́нює це люди́ни!“
21 І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі ти́рські й сидо́нські.
22 І ось жінка одна ханане́янка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: „Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — де́мон тяжко дочку́ мою мучить!“
23 А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: „Відпусти її, бо кричить услід за нами!“
24 А Він відповів і сказав: „Я по́сланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого“.
25 А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: „Господи, допоможи мені!“
26 А Він відповів і сказав: „Не годи́ться взяти хліб у дітей, і кинути щеня́там“.
27 Вона ж відказала: „Так, Господи! Але ж і щеня́та їдять ті кришки́, що спадають зо сто́лу їхніх панів“.
28 Тоді відповів і сказав їй Ісус: „О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, я́к ти хочеш“! І тієї години дочка́ її ви́дужала.
29 І, відійшовши звідти, Ісус прибув до Галіле́йського моря, і, зійшовши на го́ру, сів там.
30 І приступило до Нього багато наро́ду, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих і інших багато, і клали[66] їх до Ісусових ніг. І Він уздоро́влював їх.
31 А наро́д не вихо́див із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стаю́ть здорові, криві ходять, і бачать сліпі, — і сла́вив він Бога Ізраїлевого!
32 А Ісус Своїх у́чнів покликав і сказав: „Жаль Мені цих людей, що вже три́ дні зо Мною знахо́дяться, але їсти не мають чого́; відпустити їх без їжі не хо́чу, щоб вони не ослабли в дорозі“.
33 А учні Йому відказали: „Де́ нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки наро́ду?“
34 А Ісус запитав їх: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж відказали: „Семеро, та трохи рибок“.
35 І Він ізвелів на землі посідати наро́дові.
36 І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав у́чням Своїм, а учні наро́дові.
37 І всі їли й наси́тилися, а з позосталих кусків назбирали сім ко́шиків по́вних...
38 Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей.
39 І, відпустивши наро́д, усів Він до чо́вна, і прибув до землі Магдали́нської.
16 І підійшли фарисеї та саддукеї, і, випробо́вуючи, просили Його показати ознаку їм із неба.
2 А Він відповів і промовив до них: „Ви зве́чора кажете: „Буде пого́да, — червоні́є бо небо“.
3 А ра́нком: „Сьогодні него́да, — червоніє бо небо похмуре“. Розпізна́ти небесне обличчя ви вмієте, ознак ча́су ж не можете!
4 Рід лукавий і перелю́бний шукає озна́ки, та ознаки йому не дадуть, окрім озна́ки пророка Йони“. І, їх полишивши, Він відійшов.
5 А учні Його, перейшовши на то́й бік, забули взяти хліба.
6 Ісус же промовив до них: „Стережіться ува́жливо фарисе́йської та саддуке́йської ро́зчини“!
7 Вони ж міркува́ли собі й говорили: „Ми ж хлібі́в не взяли́“.
8 А Ісус, знавши те, запита́в: „Чого між собою міркуєте ви, маловірні, що хлібі́в не взяли́?
9 Чи ж ви ще́ не розумієте й не пам'ятаєте про п'ять хлібів на п'ять тисяч, — і скільки коші́в ви зібрали?
10 Ані про сім хлібів на чотири тисячі, — і скільки кошиків ви назбирали?
11 Як ви не розумієте, що Я не про хліб вам сказав? Стережіться но ро́зчини фарисейської та саддукейської!“
12 Тоді зрозуміли вони, що Він не казав стерегтися їм ро́зчини хлібної, але фарисе́йської та саддуке́йської науки.
13 Прийшовши ж Ісус до землі Кесарі́ї Пили́пової, питав Своїх учнів і казав: „За ко́го наро́д уважає Мене́, Сина Лю́дського?“
14 Вони ж відповіли́: „Одні за Івана Христителя, одні за Іллю́, інші ж за Єремі́ю або за одного з пророків“.
15 Він каже до них: „А ви за ко́го Мене маєте?“
16 А Си́мон Петро відповів і сказав: „Ти — Христос, Син Бога Живого!“
17 А Ісус відповів і до ньо́го промовив: „Блаженний ти, Си́моне, сину Йо́нин, бо не тіло і кров[67] тобі оце ви́явили, але Мій Небесний Отець.
18 I кажу Я тобі, що Петро ти[68], і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, — і сили[69] а́дові не переможуть її.
19 І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що́ на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що́ на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі“!
20 Тоді наказав Своїм учням, щоб ніко́му не казали, що Він — Христо́с.
21 Із того ча́су Ісус став виказувати Своїм у́чням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути, — і воскреснути третього дня.
22 І, на́бік відвівши Його, Петро став Йому́ докоря́ти й казати: „Змилуйся, Господи, — такого Тобі хай не бу́де!“
23 А Він обернувся й промовив Петрові: „Відступися від Мене, сатано́, — ти спокуса Мені, бо ду́маєш не про Боже, а про лю́дське!“
24 Промовив тоді Ісус у́чням Своїм: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, — хай зречеться самого себе, і хай ві́зьме свого хреста, та й іде вслід за Мною.
25 Бо хто хоче спасти́ свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той зна́йде її.
26 Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапа́стить? Або що́ дасть люди́на взамін за душу свою?
27 Бо при́йде Син Лю́дський у славі Свого Отця з ангола́ми Своїми, і тоді „віддасть кожному згідно з діла́ми його“.
28 Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не побачать Сина Лю́дського, що йде в Царстві Своїм“.
17 А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осі́бно на го́ру високу.
2 І Він перед ними переобрази́вся[70]: обличчя Його, як те сонце, зася́ло, а одежа Його стала біла, як світло.
3 І ось з'явились до них Мойсей та Ілля́, і розмовляли із Ним.
4 І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Господи, до́бре бути нам тут! Коли хочеш, поста́влю оту́т три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“.
5 Як він ще говорив, ось хмара ясна заслони́ла їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав. Його слухайтеся!“
6 А почувши, попа́дали учні долі́лиць, і полякалися сильно.
7 А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: „Уставайте й не бійтесь!“
8 Звівши ж очі свої, ніко́го вони не побачили, окрім Само́го Ісуса.
9 А коли з гори схо́дили, заповів їм Ісус і сказав: „Не кажіть ніко́му про це виді́ння, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскре́сне“.
10 І запитали Його учні, говорячи: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі́ перш прийти?“
11 А Він відповів і сказав: „Ілля́, правда, при́йде, і все приготу́є.
12 Але́ кажу вам, що Ілля́ вже прийшов був, — та його не пізнали, але з ним зробили, що тільки хотіли. Так і Син Лю́дський має страждати від них“.
13 Учні тоді зрозуміли, що Він їм говорив про Івана Христителя.
14 І як вони до наро́ду прийшли, то до Нього один чоловік приступив, і навко́лішки впав перед Ним,
15 і сказав: „Господи, змилуйсь над сином моїм, що біснується у новомі́сяччі, і мучиться тяжко, бо почасту падає він ув огонь, і почасту в воду.
16 Я його був привів до учнів Твоїх, — та вони не могли вздорови́ти його“.
17 А Ісус відповів і сказав: „О роде невірний і розбе́щений, доки бу́ду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене сюди його!“
18 Пото́му Ісус погрози́в йому, і де́мон вийшов із нього. І видужав хлопець тієї години!
19 Тоді підійшли учні насамоті́ до Ісуса й сказали: „Чому ми́ не могли його вигнати?“
20 А Він їм відповів: „Через ваше невірство. Бо поправді кажу́ вам: коли будете ви мати віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і горі оцій скажете: „Перейди́ звідси туди“, то й пере́йде вона, і нічо́го не матимете неможливого!
21 Цей же рід не вихо́дить інакше, як тільки молитвою й по́стом“.
22 Коли пробува́ли вони в Галіле́ї, то сказав їм Ісус: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук,
23 і вони Його вб'ють, але третього дня Він воскре́сне“. І тяжко вони зажурились.
24 Як прийшли ж вони в Капернау́м, до Петра підійшли збирачі́ дидра́хм на храм, та й сказали: „Чи не запла́тить ваш Учитель дидра́хми?“[71]
25 Він відказує: „Так“. І як він увійшов до дому, то Ісус попере́див його та сказав: „Як ти ду́маєш, Си́моне: царі зе́мні з кого беру́ть мито або пода́тки: від синів своїх, чи чужих?“
26 А як той відказав: „Від чужих“, то промовив до нього Ісус: „Тож вільні сини!
27 Та щоб їх не спокуси́ти, піди над море, та ву́дку закинь, і яку першу рибу ізло́виш, візьми, і рота відкрий їй, — і зна́йдеш стати́ра;[72] візьми ти його, — і віддай їм за Мене й за себе“.
18 Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: „Хто найбільший у Царстві Небеснім?“
2 Він же дитину покликав, і поставив її серед них,
3 та й сказав: „Поправді кажу́ вам: коли не наве́рнетесь, і не станете, як ті діти, — не вві́йдете в Царство Небесне!
4 Отже, хто впоко́риться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім.
5 І хто при́йме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене.
6 Хто ж споку́сить одне з цих мали́х, що вірують в Мене, то краще б тако́му було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепи́ти, — і його потопи́ти в морські́й глибині́.
7 Від споку́с горе світові, — бо мусять спокуси прийти; надто горе люди́ні, що від неї прихо́дить споку́са!
8 Коли тільки рука твоя, чи нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний.
9 І коли твоє око тебе́ спокушає — його ви́бери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної.
10 Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із мали́х цих; кажу́ бо Я вам, що їхні Анголи́ повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі.
11 Син бо Лю́дський прийшов, щоб спасти́ загинуле.
12 Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблу́дить, то чи він не покине дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х у гора́х, і не пі́де шукати заблу́длої?
13 І коли пощасти́ть відшукати її, поправді кажу́ вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х незаблудлих.
14 Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих мали́х.
15 А коли прогріши́ться твій брат проти тебе, іди й йому ви́кажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, — ти придбав свого брата.
16 А коли не послухає він, то візьми з собою ще одно́го чи двох, щоб „справа всіляка стверди́лась уста́ми двох чи трьох свідків.“
17 А коли не послухає їх, — скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, — хай бу́де тобі, як пога́нин і ми́тник!
18 Поправді кажу вам: Що́ тільки зв'яжете на землі, зв'я́зане буде на небі, і що тільки розв'я́жете на землі, розв'язане буде на небі.
19 Ще поправді кажу́ вам, що коли б двоє з вас на землі погоди́лись про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, — станеться їм від Мого Отця, що на небі!
20 Бо де двоє чи троє в Ім'я́ Моє зі́брані, — там Я серед них“.
21 Петро приступив тоді та запитався Його: „Господи, — скільки разів брат мій може згріши́ти проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?“
22 Ісус промовляє до нього: „Не кажу тобі — до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!
23 Тим то Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що захотів обраху́нок зробити з своїми рабами.
24 Коли ж він почав обрахо́вувати, то йому привели́ одно́го, що винен був десять тисяч тала́нтів.[73]
25 А що він не мав із чо́го віддати, наказав пан продати його, і його дружи́ну та діти, і все, що́ він мав, — і заплатити.
26 Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: „Потерпи мені, — я віддам тобі все!“
27 І змилосе́рдився пан над рабом тим, — і звільнив його, і простив йому борг.
28 А як вийшов той раб, то спіткав він одно́го з своїх співтова́ришів, що був винен йому сто динаріїв.[73] І, схопи́вши його, він душив та казав: „Віддай, що ти винен!“
29 А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: „Потерпи мені, — і я віддам тобі!“
30 Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язни́ці його, — аж поки він боргу не ве́рне.
31 Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своє́му панові все, що було́.
32 Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: „Рабе лукавий, — я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене.
33 Чи й тобі не нале́жало зми́луватись над своїм співтова́ришем, як і я над тобою був зми́лувався?“
34 І прогнівався пан його, — і ката́м його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу.
35 Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не про́стить своєму братові з серця свого їхніх про́гріхів[74]“.
19 І сталось, як Ісус закінчи́в ці слова́, то Він ви́рушив із Галілеї, і прибув до країни Юдейської, на то́й бік Йорда́ну.
2 А за Ним ішла бе́зліч наро́ду, — і Він уздоро́вив їх тут.
3 І підійшли фарисеї до Нього, і, випробо́вуючи, запитали Його: „Чи дозволено дружи́ну свою відпускати з причини всякої?“
4 А Він відповів і сказав: „Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконві́ку людей, „створив їх чоловіком і жінкою?“
5 І сказав: „Покине тому́ чоловік батька й матір, і пристане до дружи́ни своєї, — і стануть обо́є вони одним тілом“,
6 тому́ то немає вже двох, але́ одне тіло. Тож, що Бог спарува́в, — людина нехай не розлу́чує!“
7 Вони кажуть Йому: „А чому́ ж Мойсей заповів дати листа розводо́вого, та й відпускати?“
8 Він говорить до них: „То за ваше жорстокосе́рдя дозволив Мойсей відпускати дружи́н ваших, споча́тку ж так не було́.
9 А Я вам кажу́: Хто дружи́ну відпустить свою не з причини пере́любу, і одру́житься з іншою, той чинить пере́люб. І хто одру́житься з розве́деною, той чинить пере́люб“.
10 Учні говорять Йому: „Коли справа така чоловіка із дружи́ною, то не добре одру́жуватись“.
11 А Він їм відказав: „Це слово[75] вміщають не всі, але ті, кому да́но.
12 Бо бувають скопці, що з утро́би ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопи́ли, і є скопці, що самі оскопи́ли себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, — нехай вмістить“.
13 Тоді привели Йому ді́ток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли.
14 Ісус же сказав: „Пустіть ді́ток, і не бороніть їм прихо́дити до Мене, — бо Царство Небесне належить таким“.
15 І Він руки на них покла́в, та й пішов звідтіля́.
16 І підійшов ось один, і до Нього сказав: „Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?“
17 Він же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Само́го. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді“.
18 Той питає Його: „Які саме!“ А Ісус відказав: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво.
19 Шануй батька та матір“, і: „Люби свого ближнього, як само́го себе“.
20 Говорить до Нього юна́к: „Це я виконав все. Чого́ ще бракує мені?“
21 Ісус каже йому: „Коли хочеш бути досконалим, — піди, продай до́бра свої та й убогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі. Пото́му приходь та й іди вслід за Мною“.
22 Почувши ж юна́к таке слово, відійшов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав.
23 Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.
24 Іще вам кажу́: Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко,[76] ніж багатому в Боже Царство ввійти́!“
25 Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“
26 А Ісус позирнув і сказав їм: „Неможливе це лю́дям, та можливе все Богові“.
27 Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: „От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що́ ж нам буде за це?“
28 А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам, що коли, при відно́вленні світу, Син Лю́дський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племе́н Ізраїлевих.
29 І кожен, хто за Йме́ння Моє кине дім, чи братів, чи сесте́р, або ба́тька, чи матір, чи діти, чи зе́млі, — той багатокротно одержить і успадку́є вічне життя.
30 І багато-хто з перших останніми стануть, а останні — першими.
20 Бо Царство Небесне подібне одно́му госпо́дареві, що вдо́світа вийшов згодити робітників у свій виноградник.
2 Згодившися ж він із робі́тниками по дина́рію за день, послав їх до свого виноградника.
3 А вийшовши коло години десь третьої,[77] побачив він інших, що стояли без праці на ринку,
4 та й каже до них: „Ідіть і ви до мого виноградника, і що́ буде належати, дам вам“.
5 Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев'ятій, і те саме зробив.
6 А вийшовши коло години одина́дцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: „Чого тут стоїте́ цілий день безробітні?“
7 Вони кажуть до нього: „Бо ніхто не найняв нас“. Відказує їм: „Ідіть і ви в виноградник“.
8 Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: „Поклич робі́тників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших“.
9 І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по дина́рію.
10 Коли ж прийшли перші, то ду́мали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли́.
11 А взявши, вони почали́ наріка́ти на господаря,
12 кажучи: „Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спеко́ту“.
13 А він відповів і сказав до одно́го із них: „Не кривджу я, друже, тебе, — хіба не за динарія згодився зо мною?
14 Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому́ ось останньому, як і тобі.
15 Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хо́чу, зробити? Хіба око твоє за́здре від того, що я добрий?“
16 Отак будуть останні першими, а перші — останніми!“
17 Побажавши ж піти до Єрусалиму, Ісус взяв осібно Дванадцятьо́х, і на дорозі їм сповістив:
18 „Оце в Єрусалим ми йдемо́, — і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, — і засудять на смерть Його.
19 І поганам Його вони видадуть — на нару́гу та на катува́ння, і на розп'яття́, — але третього дня Він воскресне!“
20 Тоді приступила до Нього мати синів Зеведеєвих, і вклонилась, і просила від Нього чогось.
21 А Він їй сказав: „Чого хочеш?“ Вона каже Йому́: „Скажи, щоб оби́два сини мої ці сіли в Царстві Твоїм — право́руч один, і ліво́руч від Тебе один“.
22 А Ісус відповів і сказав: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу,[78] що Я її питиму (або христи́тися хрищенням, що я ним хрищу́ся[79])?“ „Вони кажуть Йому: „Можемо“.
23 Він говорить до них: „Ви питимете Мою чашу[78] (і бу́дете христитися хрищенням, що Я ним хрищуся). А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вгото́вано“.
24 Як почули це де́сятеро, стали гніватися на обох тих братів.
25 А Ісус їх покликав і промовив: „Ви знаєте, що князі наро́дів панують над ними, а вельможі їх тиснуть.
26 Не так буде між вами, але́ хто великим із вас хоче бути, — хай буде слугою він вам.
27 А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде він вам за раба.
28 Так само й Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!
29 Як вони ж з Єрихо́ну вихо́дили, за Ним ішов на́товп великий.
30 І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“
31 Наро́д же сварився на них, щоб мовчали, вони ж іще більше кричали, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“
32 Ісус же спинився, — покликав їх та й сказав: „Що́ хочете, щоб Я вам зробив?“
33 Вони Йому кажуть: „Господи, — нехай нам розкриються очі!“
34 І змилосе́рдивсь Ісус, доторкнувся до їхніх оче́й, — і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за Ним.
21 А коли вони набли́зились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагі́ї, до гори до Оли́вної, тоді Ісус вислав двох учнів,
2 до них, кажучи: „Ідіть у село, яке перед вами, і зна́йдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля́; відв'яжіть, і Мені приведіть їх.
3 А як хто вам що́ скаже, відкажіть, що їх потребує Госпо́дь, — і він зараз пошле їх“.
4 А це сталось, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи:
5 „Скажіте Сіонській доньці́: Ось до тебе йде Цар твій! Він покі́рливий, і всів на осла, — на осля, під'яре́мної сина“.
6 А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус.
7 Вони привели́ до Ісуса ослицю й осля́, і одежу поклали на них, — і Він сів на них.
8 І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стели́ли дорогою.
9 А наро́д, що йшов перед Ним і поза́ду, викрикував, кажучи: „Оса́нна[80] Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я́! Осанна на висоті!“
10 А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: „Хто́ це такий?“
11 А наро́д говорив: „Це Пророк, — Ісус із Назаре́ту Галілейського!“
12 Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і попереверта́в грошомінам столи, та осло́ни — продавцям голубів.
13 І сказав їм: „Написано: „Дім Мій — буде домом молитви,“ а ви робите з нього „печеру розбійників“.
14 I приступили у храмі до Нього сліпі та криві, — і Він їх уздоро́вив.
15 А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: „Осанна Сину Давидовому“, обурилися,
16 та й сказали Йому: „Чи ти чуєш, що кажуть вони?“ А Ісус відказав їм: „Так. Чи ж ви не читали нікол́и: „Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу“?
17 І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфа́нію, — і там ніч перебув.
18 А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів.
19 І побачив Він при дорозі одне фі́ґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя само́го, на нім не знайшов. І до нього Він каже: „Нехай пло́ду із тебе не буде ніко́ли повіки!“ І фіґове дерево зараз усохло.
20 А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: „Як швидко всохло це фіґове дерево!“
21 Ісус же промовив у відповідь їм: „Поправді кажу́ вам: Коли б мали ви віру, і не мали су́мніву, то вчинили б не тільки як із фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: „Порушся та кинься до моря“, — то й станеться те!
22 І все, чого ви в молитві попросите з вірою, — то одержите“.
23 А коли Він прийшов у храм і навчав, поприхо́дили первосвященики й старші наро́ду до Нього й сказали: „Якою Ти вла́дою чиниш оце? І хто Тобі вла́ду цю дав?“
24 Ісус же промовив у відповідь їм: „Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу́, якою вла́дою Я це чиню́.
25 Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?“ Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „Із неба“, відкаже Він нам: „Чого ж ви йому не повірили?“
26 А як скажемо: „Від людей“, — боїмося наро́ду, бо Івана вважають усі за пророка“.
27 І сказали Ісусові в відповідь: „Ми не знаємо“. Відказав їм і Він: „То й Я вам не скажу́, якою владою Я це чиню́.
28 А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: „Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!“
29 А той відповів і сказав: „Готовий, панотче“, — і не пішов.
30 І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: „Я не хочу“. А потім покаявся, і пішов.
31 Котрий же з двох учинив волю батькову?“ Вони кажуть: „Останній“. Ісус промовляє до них: „Поправді кажу вам, що ми́тники та блудоді́йки випере́джують вас у Боже Царство.
32 Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а ми́тники та блудоді́йки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля́, щоб повірити йому.
33 Послухайте іншої притчі. Був госпо́дар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов.
34 Коли ж надійшов час плоді́в, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди́ свої.
35 Винарі ж рабів його похапали, — і одно́го побили, а другого замордували, а того вкаменува́ли.
36 Знов послав він інших рабів, більш як перше, — та й їм учинили те саме.
37 Нарешті послав до них сина свого́ і сказав: „Посоро́мляться сина мого“.
38 Але́ винарі́, як побачили сина, міркувати собі стали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, — і заберемо його спа́дщину!“
39 І, схопи́вши його, вони вивели за виноградник його, та й убили.
40 Отож, як прибу́де той пан виноградника, що́ зробить він тим винаря́м?“
41 Вони кажуть Йому: „Злочинців погубить жорсто́ко, виноградника ж віддасть іншим винаря́м, що будуть плоди́ віддавати йому своєча́сно“.
42 Ісус промовляє до них: „Чи ви не читали ніко́ли в Писа́нні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!“
43 Тому́ кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться наро́дові, що плоди́ його буде прино́сити.
44 І хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде — то розча́вить його́“.
45 А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він гово́рить.
46 І намага́лись схопи́ти Його, але́ побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.
22 А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи:
2 „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́.
3 І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти.
4 Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“
5 Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг.
6 А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх.
7 І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.
8 Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані.
9 Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“.
10 І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась.
11 Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного,
12 та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав.
13 Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“.
14 Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“.
15 Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його.
16 І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами,[81] і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя[82] не дивишся Ти.
17 Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“
18 А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте?
19 Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому.
20 А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“
21 Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“.
22 А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли.
23 Того дня приступили до Нього саддуке́ї,[83] що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його,
24 та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“.
25 Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму.
26 Так само і другий, і третій, — аж до сьомого.
27 А по всіх вмерла й жінка.
28 Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“.
29 Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили.
30 Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі.
31 А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже:
32 „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“.
33 А наро́д, чувши це, дивувався науці Його.
34 Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом.
35 І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи:
36 „Учителю, котра́ заповідь найбільша[84] в Зако́ні?“
37 Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“.[85]
38 Це найбільша й найперша заповідь.
39 А друга одна́кова[86] з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“.
40 На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“.[87]
41 Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав,
42 і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“.
43 Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:
44 „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“.
45 Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“
46 І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.
23 Тоді промовив Ісус до народу й до учнів Своїх,
2 і сказав: „На сиді́нні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї.
3 Тож усе, що́ вони скажуть вам, — робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони — та не роблять того́!
4 Вони ж в'яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на лю́дські раме́на, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх пору́шити.
5 Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомі́лля[88] свої розширяють, і здовжують ки́тиці.
6 І люблять вони передніші місця на бенке́тах, і передніші лавки́ в синагогах,
7 і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю!
8 А ви вчителями не звіться, — бо один вам Учитель, а ви всі брати́.
9 І не називайте нікого отцем на землі, — бо один вам Отець, що на небі.
10 І не звіться наста́вниками, — бо один вам Наста́вник, — Христос.
11 Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде!
12 Хто бо підно́ситься, — буде понижений, хто ж понижується, той піднесе́ться.
13 Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми́ зачиняєте Царство Небесне, — бо й самі ви не вхо́дите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте!
14 (Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдови́ні хати поїдаєте, і напо́каз молитесь довго, — через те осуд тяжчий ви при́ймете!)[89]
15 Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одно́го; а коли те стається, то робите його сином геє́нни, вдвоє гіршим від вас!
16 Горе вам, проводирі́ ви сліпі, що говорите: „Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий“.
17 Нерозумні й сліпі, — що бо більше: чи золото, чи той храм, що освячує золото?
18 І: „Коли хто поклянеться же́ртівником, — то нічого, а хто поклянеться жертвою, що на нім, то він винуватий“.
19 Нерозумні й сліпі, — що́ бо більше: чи жертва, чи той же́ртівник, що освячує жертву?
20 Отож, хто клянеться же́ртівником, — клянеться ним та всім, що на ньому.
21 І хто храмом клянеться, — клянеться ним та Тим, Хто живе в нім.
22 І хто небом клянеться, — клянеться Божим престолом і Тим, Хто на ньому сидить.
23 Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'я́ти, і га́нусу й кми́ну, але найважливіше в Зако́ні поки́нули: суд, милосе́рдя та віру; це треба робити, і того не ки́дати.
24 Проводирі́ ви сліпі, що відціджуєте комаря́, а верблю́да ковтаєте!
25 Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність ку́хля та миски, а всере́дині повні вони здирства й кривди!
26 Фарисею сліпий, — очисти перше сере́дину кухля, щоб чистий він був і назо́вні!
27 Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробі́в побі́лених, які гарними зверху здаються, а всере́дині повні трупних кісто́к та всякої нечи́стости!
28 Так і ви, — назовні здаєтеся лю́дям за праведних, а всере́дині повні лицемі́рства та беззаконня!
29 Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгро́бники ставите, і праведникам прикраша́єте пам'ятники,
30 та говорите: „Якби ми жили́ за днів наших батьків, то ми не були б спільника́ми їхніми в крові пророків“.
31 Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків.
32 Доповніть і ви міру провини ваших батьків!
33 О змії, о ро́де гадю́чий, — я́к ви втечете від за́суду до геє́нни?
34 І ось тому́ посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників; частину їх ви повбиваєте та розіпне́те, а частину їх ви бичува́тимете в синагогах своїх, і будете гнати з міста до міста.
35 Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі, від крови Авеля праведного, аж до крови Заха́рія, Варахі́їного[90] сина, що ви замордували його між храмом і же́ртівником!
36 Поправді кажу вам: Оце все спаде на рід цей!
37 Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до те́бе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як квочка збирає під крила курчаток своїх, — та ви не захотіли!
38 Ось ваш дім залиша́ється порожній для вас!
39 Говорю́ бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: „Благословенний, Хто йде у Господнє їм'я́!“
24 І вийшов Ісус і від храму пішов. І підійшли Його учні, щоб Йому показати будинки храмо́ві.
2 Він же промовив у відповідь їм: „Чи бачите ви все оце? Поправді кажу́ вам: Не зали́шиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!“
3 Коли ж Він сидів на Оли́вній горі, підійшли Його учні до Нього само́тньо й спитали: „Скажи нам, — коли станеться це? І яка буде ознака прихо́ду Твого й кінця віку?“
4 Ісус же промовив у відповідь їм: „Стережіться, щоб вас хто не звів!
5 Бо багато хто при́йде в Ім'я́ Моє, кажучи: „Я Христос“. І зведуть багатьох.
6 Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки́, — глядіть, не лякайтесь, бо „статись належить тому“. Але це не кінець ще.
7 Бо „повстане наро́д на народ, і царство на царство“, і голод, мор та землетруси настануть місця́ми.
8 А все це — поча́ток терпінь породільних.
9 На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть нена́видіти всі народи за Ймення Моє.
10 І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один о́дного будуть, і один о́дного будуть нена́видіти.
11 Постане багато фальшивих пророків, — і зведу́ть багатьо́х.
12 І через розрі́ст беззаконства любов багатьох охоло́не.
13 А хто витерпить аж до кінця, — той буде спасе́ний!
14 І проповідана буде ця Євангелія Царства по ці́лому світові, на свідо́цтво наро́дам усім. І тоді при́йде кінець!
15 Тож, коли ви побачите ту „гидоту спусто́шення“, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, — хто читає, нехай розуміє, —
16 тоді ті, хто в Юдеї, нехай в го́ри втікають.
17 Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого́.
18 І хто на полі, — хай назад не вертається взяти одежу свою.
19 Горе ж вагі́тним і тим, хто годує грудьми́, за днів тих!
20 Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу.
21 Бо скорбо́та велика настане тоді, „якої не було́ з первопо́чину світу аж досі“ й не бу́де.
22 І коли б не вкороти́лись ті дні, не спаслася б ніяка люди́на; але через ви́браних дні ті вкоро́тяться.
23 Тоді, як хто скаже до вас: „Ото, Христос тут" чи „Отам“, — не йміть віри.
24 Бо постануть христи́ неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели́ б, коли б можна, і ви́браних.
25 Оце Я наперед вам сказав.
26 А коли скажуть вам: „Ось Він у пустині“ — не виходьте, „Ось Він у криївках“ — не вірте!
27 Бо як бли́скавка та вибігає зо схо́ду, і з'являється аж до за́ходу, так буде і при́хід Сина Лю́дського.
28 Бо де труп, — там зберуться орли́.
29 І зараз, по скорботі тих днів, „сонце затьми́ться, і місяць не дасть свого світла“, і зорі попа́дають з неба, і сили небесні пору́шаться.
30 І того ча́су на небі з'я́виться знак Сина Лю́дського, і тоді „заголосять всі зе́мні племе́на“, і побачать вони „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах небесних" із великою поту́гою й славою.
31 І пошле анголі́в Своїх Він із голосним сурмови́м гуком, і зберуть Його ви́браних — „від вітрі́в чотирьох, від кінців неба аж до кі́нців його“.
32 Від дерева ж фіґового навчіться при́кладу: коли віття його вже розпу́кується, і ки́неться листя, то ви знаєте, що близько вже літо.
33 Так і ви: коли все це побачите, знайте, що бли́зько, — під дверима!
34 Поправді кажу́ вам: не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться.
35 Небо й земля промине́ться, але не минуться слова́ Мої!
36 А про день той й годину не знає ніхто: ані анголи́ небесні, ані Син, — лише́ Сам Отець.
37 Як було за днів Но́євих, так буде і при́хід Сина Лю́дського.
38 Бо так само, як за днів до пото́пу всі їли й пили, женилися й заміж вихо́дили, аж до дня, „коли Ной увійшов до ковче́гу“,
39 і не знали, аж поки пото́п прийшов та й усіх забрав, — так буде і при́хід Сина Лю́дського.
40 Будуть двоє на полі тоді, — один ві́зьметься, а другий поли́шиться.
41 Дві будуть молоти на жо́рнах, — одна ві́зьметься, а друга полишиться.
42 Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня при́йде Господь ваш.
43 Знайте ж це, що коли б знав госпо́дар, о котрі́й сторожі при́йде зло́дій, то він пильнував би, і підкопа́ти свого дому не дав би.
44 Тому бу́дьте готові й ви, — бо при́йде Син Лю́дський тієї години, коли ви не ду́маєте!
45 Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челя́дниками давати своєчасно поживу для них?
46 Блаженний той раб, що пан його при́йде та зна́йде, що робить він так!
47 Поправді кажу́ вам, що над ці́лим маєтком своїм він поставить його.
48 А як той злий раб скаже у серці своїм: „Заба́риться пан мій прийти“,
49 і зачне бити товаришів своїх, а їсти та пити з п'яни́цями,
50 то пан того раба при́йде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає.
51 І він пополови́ні розі́тне його́, і визначить долю йому з лицемірами, — буде плач там і скре́гіт зубів!
25 Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці́ свої, та й пішли зустріча́ти молодого.
2 П'ять же з них нерозумні були, а п'ять мудрі.
3 Нерозумні ж, узявши каганці́, не взяли́ із собою оливи.
4 А мудрі набрали оливи в посудинки ра́зом із своїми каганця́ми.
5 А коли забари́всь молодий, то всі задрімали й поснули.
6 А опі́вночі крик залуна́в: „Ось молодий, — виходьте назу́стріч!“
7 Схопи́лись тоді всі ті діви, і каганці́ свої наготува́ли.
8 Нерозумні ж сказали до мудрих: „Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці́ ось гаснуть“.
9 Мудрі ж відповіли та сказали: „Щоб, бува, нам і вам не забракло, — краще вдайтеся до продавців, і купіть собі“.
10 І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весі́лля з ним, — і за́мкнені двері були́.
11 А по́тім прийшла й решта дів і казала: „Пане, пане, — відчини нам!“
12 Він же в відповідь їм проказав: „Поправді кажу вам, — не знаю я вас!“
13 Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли при́йде Син Лю́дський!
14 Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє.
15 І одно́му він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, — кожному за спромо́жністю його. І відійшов.
16 А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, — і набув він п'ять і́нших талантів.
17 Так само ж і той, що взяв два — і він ще два і́нших набув.
18 А той, що одно́го взя́в, пішов та й закопав його в землю, — і сховав срі́бло пана свого.
19 По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку.
20 І прийшов той, що взяв п'ять талантів, — приніс іще п'ять талантів і сказав: „Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, — ось я здобу́в інші п'ять талантів“.
21 Сказав же йому його пан: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“
22 Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: „Два таланти мені передав ти, — ось іще два тала́нти здобу́в я“.
23 Сказав йому пан його: „Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в мало́му був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!“
24 Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: „Я знав тебе, па́не, що тверда́ ти люди́на, — ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розси́пав.
25 І я побоявся, — пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє“.
26 І відповів його пан і сказав йому: „Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розси́пав?
27 Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибу́тком своє.
28 Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому́, що десять талантів він має.
29 Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має.
30 А раба непотрібного вкиньте до зо́внішньої темряви, — буде плач там і скрегіт зубів!
31 Коли ж при́йде Син Лю́дський у славі Своїй, і всі анголи́ з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї.
32 І перед Ним усі наро́ди зберуться, і Він відді́лить одного від о́дного їх, як відділя́є вівчар овець від козлів.
33 І поставить Він вівці право́руч Себе, а козлята — ліво́руч.
34 Тоді скаже Цар тим, хто право́руч Його: „Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закла́дин світу.
35 Бо Я голодував був — і ви нагодували Мене, пра́гнув — і ви напоїли Мене, мандрівником[91] Я був — і Мене прийняли́ ви.
36 Був наги́й — і Мене зодягли ви, слабував — і Мене ви відвідали, у в'язни́ці Я був — і прийшли ви до Мене“.
37 Тоді відповідя́ть Йому праведні й скажуть: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили — і нагодували, або спрагненого — і напоїли?
38 Коли то Тебе мандрівником[91] ми бачили — і прийняли́, чи наги́м — і зодягли?
39 Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці — і до Тебе прийшли?“
40 Цар відповість і промовить до них: „Поправді кажу́ вам: що́ тільки вчинили ви одно́му з найменших братів Моїх цих, — те Мені ви вчинили“.
41 Тоді скаже й тим, хто ліво́руч: „Ідіть ви від Мене, прокля́ті, у вічний огонь, що дияволові та його посланця́м пригото́ваний.
42 Бо Я голодував був — і не нагодували Мене, пра́гнув — і ви не напоїли Мене,
43 мандрівником Я був — і не прийняли́ ви Мене, був наги́й — і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці — і Мене не відвідали ви“.
44 Тоді відповідять і вони, промовляючи: „Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спра́гненого, або мандрівником, чи наго́го, чи недужого, чи в в'язниці — і не послужили Тобі?“
45 Тоді Він відповість їм і скаже: „Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, — Мені не вчинили!“
46 І ці пі́дуть на вічную муку, а праведники — на вічне життя“.
26 І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням:
2 „Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“.
3 Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою,
4 і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити.
5 І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“.
6 Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного,
7 підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі[92] Він.
8 Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство?
9 Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“.
10 Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені.
11 Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте.
12 Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій.
13 Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“
14 Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників,
15 і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків.[93]
16 І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його.
17 А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі?
18 А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“.
19 І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти.
20 А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл.
21 І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“.
22 А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“
23 А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене.
24 Людський Син справді йде,[94] як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“
25 Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“.[95]
26 Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“.
27 А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі,
28 бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів!
29 Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“.
30 А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли.
31 Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“.
32 По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“.
33 А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“.
34 Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.
35 Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні.
36 Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“.
37 І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити.
38 Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“.
39 І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша[96] Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“.
40 І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?
41 Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“.
42 Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“
43 І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були.
44 І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши.
45 Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський.
46 Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“
47 І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями.
48 А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то[97] Він, — беріть Його“.
49 І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й,[98] Учителю!“ І поцілував Його.
50 Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його.
51 А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо.
52 Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть.
53 Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в?
54 Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“
55 Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви.
56 Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали.
57 А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші.
58 Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець.
59 А первосвященики та ввесь синедріо́н[99] шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому,
60 і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє,
61 і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“.
62 Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“
63 Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“
64 Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“
65 Тоді первосвященик розде́р одежу свою[100] та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу!
66 Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“
67 Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били,
68 і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“
69 А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“
70 А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“.
71 А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“
72 І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“
73 Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“.
74 Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї.
75 І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.
27 А коли настав ра́нок, усі первосвященики й старші наро́ду зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть.
2 І, зв'язавши Його, повели́, та й По́нтію Пилату[101] намісникові віддали́.
3 Тоді Юда, що ви́дав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібнякі́в первосвященикам і старшим,
4 та й сказав: „Я згрішив, невинну кров ви́давши“. Вони ж відказали: „А нам що до того? Дивись собі сам“.
5 І, кинувши в храм срібняки́, відійшов, а потому пішов, — та й повісився.
6 А первосвященики, як взяли срібняки́, то сказали: „Цього не годи́ться покласти до сховку церковного, — це ж бо заплата за кров“.
7 А порадившись, купили на них поле ганча́рське, щоб мандрівників ховати,
8 чому й зветься те поле „полем крови“ аж до сьогодні.
9 Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремі́я, промовляючи: „І взяли вони тридцять срібнякі́в, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві,
10 і дали́ їх за поле ганча́рське, як Господь наказав був мені“.
11 Ісус же став перед намісником.[102] І намі́сник Його запитав і сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“ Ісус же йому відказав: „Ти кажеш“.[103]
12 Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічо́го на те не відказував.
13 Тоді каже до Нього Пила́т: „Чи не чуєш, — як багато на Тебе свідку́ють?“
14 А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був ду́же здивований.
15 Мав же намісник звича́й відпускати на свято наро́дові в'я́зня одно́го, котро́го хотіли вони.
16 Був тоді в'я́зень відо́мий, що звався Вара́вва.
17 І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: „Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?“
18 Бо він знав, що Його через за́здрощі видали.
19 Коли ж він сидів на судде́вім сиді́нні, його дружи́на прислала сказати йому: „Нічо́го не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього“.
20 А первосвященики й старші попідмовля́ли наро́д, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподі́яти.
21 Намісник тоді відповів і сказав їм: „Котро́го ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?“ Вони ж відказали: „Варавву“.
22 Пилат каже до них: „А що́ ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?“ Усі закричали: „Нехай ро́зп'ятий бу́де!“
23 А намісник спитав: „Яке ж зло Він зробив?“ Вони ж зачали́ ще сильніше кричати й казати: „Нехай ро́зп'ятий буде!“
24 І, як побачив Пила́т, що нічо́го не вдіє, а неспо́кій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: „Я невинний у крові Його![104] Самі ви побачите“.
25 А ввесь наро́д відповів і сказав: „На нас Його кров і на наших дітей!“
26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб ро́зп'ятий був.
27 Тоді то намісникові вояки́, до прето́рія[105] взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ.
28 І, роздягнувши Його, багряни́цю[106] наділи на Нього.
29 І, сплівши з терни́ни вінка, покла́ли Йому на голову, а трости́ну в прави́цю Його. І, навко́лішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: „Раді́й,[107] Ца́рю Юдейський!“
30 І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били.
31 А коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього плаща́, і зодягнули в одежу Його. І повели́ Його на розп'яття́.
32 А виходячи, стріли одного кіріне́янина, — Си́мон на йме́ння, — його змусили не́сти для Нього хреста.
33 І, прибувши на місце, що зветься Голго́фа,[108] цебто сказати „Черепо́вище“,
34 дали́ Йому пити вина, із гірко́тою змішаного,[109] — та, покуштувавши, Він пити не схотів.
35 А розп'я́вши Його, вони поділили одежу Його, кинувши же́реба.
36 І, посідавши, стерегли́ Його там.
37 І напис провини Його помістили над Його головою: „Це Ісус, Цар Юдейський“.
38 Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників: одного право́руч, а одного ліво́руч.
39 А хто побіч прохо́див, Його лихосло́вили та головами своїми хитали,
40 і казали: „Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — спаси Само́го Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!“
41 Так само ж і первосвященики з книжниками та старши́ми, насміхаючися, говорили:
42 „Він інших спасав, — а Само́го Себе не може спасти́! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зі́йде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому!
43 Покладав Він надію на Бога, — нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому́. Бо Він говорив: „Я — Син Божий“.
44 Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були ро́зп'яті.
45 А від години шостої аж до години дев'ятої — те́мрява сталась по ці́лій землі!
46 А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучни́м голосом, кажучи: „Елі́, Елі́, лама́ савахта́ні?“[110] цебто: „Боже Мій, Боже Мій, на́що Мене Ти покинув?“
47 Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю́.
48 А один із них зараз побіг і взяв гу́бку та, оцтом її напо́внивши, настромив на трости́ну й давав Йому пити.[111]
49 Інші казали: „Чекай но, поба́чмо, — чи при́йде Ілля[112] визволяти Його“.
50 А Ісус знову голосом гучним скрикнув, — і духа віддав.
51 І ось заві́са у храмі роздерлась надво́є — від ве́рху аж додолу, і земля потрясла́ся, і зачали́ розпада́тися скелі,
52 і повідкривались гроби́, і повставало багато тіл спочилих святих,
53 а з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли, і багатьо́м з'явились.
54 А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли́, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися ду́же й казали: „Він був справді Син Божий!“
55 Було там багато й жінок, що дивилися зда́лека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуго́вували.
56 Між ними була́ Марія Магдалина,[113] і Марія, мати Якова й Йо́сипа, і мати синів Зеведе́євих.
57 А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Аримате́ї, на ім'я́ Йо́сип, що й сам був навчався в Ісуса.
58 Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати.
59 І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його в чисте полотно́,
60 і поклав його в гробі ново́му своїм, що був висік у скелі. До дверей гробови́х привалив він великого каменя, та й відійшов.
61 Була́ ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насу́проти гро́бу.
62 А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї,
63 і сказали: „Пригадали ми, пане, собі, що обма́нець отой, як живий іще був, то сказав: „По трьох днях Я воскре́сну“.
64 Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали наро́дові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу“.
65 Відказав їм Пилат: „Сторо́жу ви маєте, — ідіть, забезпечте, як знаєте“.
66 І вони відійшли, і, запеча́тавши каменя, біля гро́бу сторожу поставили.
28 Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні,[114] прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб.
2 І великий ось ставсь землетру́с, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу ка́меня, та й сів на ньому.
3 Його ж постать була́, як та бли́скавка, а шати його були білі, як сніг.
4 І від стра́ху перед ним затряслася сторо́жа, та й стала, як мертва.
5 А ангол озвався й промовив жінка́м: „Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'я́того це ви шукаєте.
6 Нема Його тут, — бо воскрес, як сказав. Підійдіть, — подивіться на місце, де знахо́дився Він.
7 Ідіть же хутко, і скажіть Його у́чням, що воскрес Він із мертвих, і ото випере́джує вас в Галілеї, — там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!“
8 І пішли вони хутко від гро́бу, зо стра́хом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити.
9 Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: „Ра́ді́йте!“[115] Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі.
10 Промовляє тоді їм Ісус: „Не лякайтесь! Ідіть, повідо́мте братів Моїх, — нехай вони йдуть у Галілею, — там побачать Мене!“
11 Коли ж вони йшли, ось дехто зо сторожі до міста прийшли та й первосвященикам розповіли́ все, що́ сталось.
12 І, зібравшись зо старшими, вони врадили раду, і дали́ сторожі чимало срібняків,
13 і сказали: „Розповідайте: Його учні вночі прибули́, — і вкрали Його, як ми спали.
14 Як почує ж намісник про це, то його ми перекона́ємо, і від клопоту ви́зволимо вас“.
15 І, взявши вони срібняки́, зробили, як на́вчено їх. І проне́слося слово оце між юдеями, і трима́ється аж до сьогодні.
16 Одина́дцять же учнів пішли в Галілею на го́ру, куди звелів їм Ісус.
17 І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався.
18 А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: „Да́на Мені всяка вла́да на небі й на землі.
19 Тож ідіть, і навчі́ть[116] всі наро́ди, христячи їх в їм'я́ Отця, і Сина, і Святого Духа,
20 навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебува́тиму з вами повсякде́нно аж до кінця віку“! Амі́нь.
- ↑ Багато грецьких текстів дають Βόες.
- ↑ Грецьке Χριστός, Христос — Помазанець, гебрейське Месія. „Званий Христос“ — це: що був Христос, пор. Мт. 5. 9. Ісус — Спаситель.
- ↑ Ім'я Ίησους, Ісус, визначає Спаситель.
- ↑ Гебрейське Immanu-El визначає „З нами Бог“.
- ↑ Книжники — це вчителі Закону Божого, належали до фарисейської секти, пор. Мт. 23. 1-39.
- ↑ „Шукати душу“ — чигати на життя, бажаючи забити. У біблійній мові слово „душа“ часто замість „життя“.
- ↑ „„Буде званий“ — грецизм: κληζήσεται. цебто: буде. Пор. далі 5. 9.
- ↑ 8,0 8,1 Фарисеї — юдейська секта, що сильно дотримувала зовиднене виконування Мойсеєвого Закону, пор. Мт. 23. 1-39. Про саддукеїв див. Мт. 22. 23.
- ↑ Давні тексти дають тут жіночий рід : голубка.
- ↑ Грецьке Εΰαγγέλιου — Благовістя, Добра Звістка, Добра Новина, Єва́нгелія.
- ↑ Грецьке παραλυτικοΰς — спаралізованих або розсла́блених.
- ↑ Блаже́нний, грецьке μακάριος — щасливий, благословенний.
- ↑ В ориґіналі „названі будуть“, а це гебраїзм-грецизм, треба: будуть, стануть; пор. Мт. 21. 13, Мр. 11. 17, Лк. 1. 76, Рим. 9. 26, 1 М. 2. 23, 3 М. 13. 45 і ін.
- ↑ Грецьке πληρωσαι, церковно-слов'янське исполнити. Перекладають і „допо́внити“. Пор. Мт. 23. 32.
- ↑ Йота в тодішньому арамейському письмі (jod) була найменшою буквочкою (як ').
- ↑ Рака — ледащо, нікчемний, блазень, виродок, пустий.
- ↑ Геєнна, або геєнна огненна — місце мук для грішників, пор. Мт. 10. 28, Мр. 9. 43, 45.
- ↑ Доки з ним зустрічаєшся ще.
- ↑ Грецьке κοδράντην, — дрібна монета, 1/4 римського асса, дві лепті, пор. Мр. 12. 72.
- ↑ Грецьке άγγαρεΰσει — відбувати подорожню повинність. Від слова άγγαρος — урядовий кур'єр, який розносить накази.
- ↑ Грецьке μιλιον — тисяча кроків.
- ↑ Митник чи митар — збирачі державного мита (податків), зненавиджені народом.
- ↑ Деякі грецькі тексти дають φιλους — друзів.
- ↑ Грецьке ύποκριτής — відповідаючий, актор; а звідси: облудник, лукавий, той хто вдає, хто прикидається.
- ↑ Грецьке έπιούσιος — надістотний, церковнослов'янське насущний: на суть нам. Пор. Ів. 6. 32, 33, 34, 35, 48, 51, 58.
- ↑ У деяких давніх грецьких списках цього закінчення 13-го віршу: „Бо Твоє... Амінь“ нема.
- ↑ Амінь — це слово староєврейське, визначає: так, справді так, вірно.
- ↑ Мамона — це: маєток, багатство, земне добро.
- ↑ „Душа“ — тут це життя; пор. вище 2. 20.
- ↑ Грецьке κάρφος — соломинка, пру́тик, церк. слов. сучець.
- ↑ Грецьке δοκός — колода, деревина, церк. слов. бервно (бревно).
- ↑ Грецьке μαργαρίτης — перли, жемчуг, ц.сл. бисерь.
- ↑ Грецьке όφιν — вуж, не труйлива гадина.
- ↑ Грецьке δαίμων, демон, злий дух, народнє біс.
- ↑ Прокажений уважався нечистим, тому очистити — уздоровити від прокази.
- ↑ Священики видавали свідоцтво, що прокажений видужав і може входити в свою громаду.
- ↑ Грецьке δαιμονιξομένους — захоплених демоном чи демонами.
- ↑ „Син Людський“ — так часто зве Себе Ісус, грецьке Υιός του̃ Άνθρώπου, гебрейське Ben Adam (у пророків).
- ↑ Деякі списки дають: Гергесинської.
- ↑ Грецьке і церковно-слов'янське: „что намь и Тебе“ — це гебраїзм, по-українському: що Тобі до нас. Те саме і в Мр. 1. 27, 5. 7, Лк. 8. 28, Ів. 2. 4.
- ↑ Іскаріотський, це — із міста Каріоту.
- ↑ У деяких грецьких текстах — нагороди.
- ↑ Мир чи спо́кій — це велика ласка Божа, яку мав принести Месія. Пор. Іс. 9. 6-7, 52. 7, 53. 5, Мих. 5. 5.
- ↑ Вельзевул — князь бісів, начальник злих духів, пор. Мт. 12. 24.
- ↑ Доми на Сході мають покрівлю пласку. Пор. Мт. 24. 17.
- ↑ У грецькому тексті ασσάριον — дрібна римська монетка, as. Динар рівнявся 16 асам. Пор. Лк. 12. 6.
- ↑ 47,0 47,1 Тут душа — життя.
- ↑ Деякі грецькі тексти мають τω̃ν τέκνων αύτη̃ς — своїми дітьми. Пор. Лк. 7. 35.
- ↑ Грецьке σάκκος — мішок, ц.сл. вретище. Це жалобний одяг у гебреїв, з сирового полотна. На знак жалоби голову посипали попелом.
- ↑ Грецьке слово ад визначає місце перебування грішників по смерті; гебрейське шеол; те саме геєнна огненна, преісподня.
- ↑ Грецьке βεβηλου̃σι — оскверняють, профанують.
- ↑ Грецьке συναγωγή — збори, місце зборів євреїв для молитви.
- ↑ Грецьке Βεελζεβούλ — князь злих духів. Слово гебрейське, визначає „пан мух“, „пан бджіл“, „пан аду“, а звідси — демон, диявол, сатана.
- ↑ Сатана — диявол, противник, спокусник.
- ↑ Хула або богозневага, святозневага.
- ↑ „Серце землі“ — гебраїзм, це середина землі, сама земля.
- ↑ Притча, грецьке παραβολή — це оповідання, яке треба розуміти алегорично (інослівно).
- ↑ Грецьке σκανδαλίζεται — затягується в гріх, спокушується, зводиться.
- ↑ Грецьке σάτον, арамейське sata — міра сипкого в гебреїв. Повна сата — 13. 5 літрів, мала сата — половина повної. У гебреїв на одне печиво хліба звичайно вживалося три саті.
- ↑ Чотиривласник — правитель чотирьох провінцій, грецьке тетрарх.
- ↑ Іродіяда, дочка Аристовула, онука Ірода I, покинула свого чоловіка Ірода-Пилипа й одружи́лася з його братом Іродом Антипою.
- ↑ „Возлежав“ — сидів, півлежачи, при столі.
- ↑ Це була година десь четверта над ранком.
- ↑ Грецьке άφεδρών — геть, до нечистого місця.
- ↑ 65,0 65,1 „Серце“ в біблійній мові часто це центр розумового життя.
- ↑ Грецьке ε̃ξξιψαν — скидали.
- ↑ „Тіло й кров“ (плоть і кров) — людина, гебраїзм.
- ↑ По-грецькому Πέτρος церк. сл. Петръ, це камінь, а гр. πέτρα це — скеля.
- ↑ Грецьке πύλαι ворота чи брами, це — сили.
- ↑ Грецьке μετεμορφώθε, латинське, transfiguratus est церк. слов. Преwбразисж, — змінився, прийняв інший вигляд.
- ↑ Дидра́хма — монета в дві драхмі. Це був річний податок на святиню, якого обов'язаний був давати кожен ізра́їльтянин.
- ↑ Статир — грецька срібна монета на 4 драхмі, гебрейське шекель, серебреник, приблизно 66 центів.
- ↑ 73,0 73,1 Тала́нт — 60 мин чи 9.7 юнів, міра грошей. Дина́рій чи драхма — срібна монета.
- ↑ Закінчення „їхніх прогріхів“ нема в деяких
- ↑ „Це слово вміщають“ — цю заповідь сприймають.
- ↑ Це тогочасна гіпе́рболя (перебільшення), ще була тоді приказкою неможливого. Пор. Мт. 23. 24.
- ↑ Це наша година дев'ята ранку. Наші години на шість годин випереджують гебрейські.
- ↑ 78,0 78,1 „Чаша“ — це гебраїзм, визначає долю, пор. Пс. 22.5 74.9, 115.4, Іс. 51, 17, 22, Плач 4. 21, Ез. 23. 31, а також Мт. 26. 39-42, Ів. 11. 18 і ін.
- ↑ У деяких грецьких текстах подається й те, що тут узяте в ( ).
- ↑ Осанна — це в гебреїв окрик радости при зустрічі царів, або високих осіб, наше „слава!“ Визначас (hoši'anna): спаси, просимо; пор. Пc. 118. 25.
- ↑ Іродія́ни — політична партія галілейська, яка підтримувала владу царя Ірода; були проти фарисеів.
- ↑ Обличчя — тут особа.
- ↑ Саддукеї — секта юдейська, що складалася з аристократії. Це були раціоналісти, і відкидали воскресіння мертвих, життя душі позагробове й т. ін.
- ↑ Грецьке μεγάλη — велика. Це гебраїзм: найбільша.
- ↑ У біблійній мові серце — це розумовий центр, а душа часто життя.
- ↑ Грецьке όμοία — однакова, рівна, така сама. Пор. Гал. 5. 14, 1 Ів. 4. 21, Рим. 13. 9.
- ↑ Грецьке κρέμαται — висять, основуються.
- ↑ Це пов'язки на чолі та на руках із виписками з Закону.
- ↑ По багатьох грецьких текстах цього 14-го віршу нема.
- ↑ Деякі тексти подають „сина Йояди“. Це Захарій, якого гебреї побили камінням за царя Йоаша, пор. 2 Хр. 24. 21, 22.
- ↑ 91,0 91,1 Грецьке ξένος — мандрівник, блукач, чужоземець, не горожанин, чужаниця, чужинець.
- ↑ Возлежав, пор. Мт. 9. 10.
- ↑ Срібняк, грецьке άργύριον — срібна гебрейська монета, статир срібний шекель, рівняється 4 драхмам.
- ↑ Грецьке ύπάγει — іде, підлягає.
- ↑ „Ти сказав“ — це підтвердження запиту, цебто: так. Пор. Лк. 22. 70.
- ↑ Чаша — гебраізм: доля, наступаюча доля.
- ↑ Цебто привітаю поцілунком, за тодішнім звичаєм.
- ↑ Радій — це звичайний привіт у греків при зустрічі, наше: здоров будь! Пор. Лк. 1. 28.
- ↑ Синедріо́н — сейм гебрейський, найвища влада церковна, судова й політична.
- ↑ На знак великого смутку, чи болю, чи обурення у гебреїв був звичай роздирати одежу свою.
- ↑ Грецьке Πόντιος Πιλάτος, латинське Pontius Pilatus, церк.слов. Понтійскій Пілатъ Понтій — ім'я, а Пилат — прізвище.
- ↑ Це намісник римського імператора на Юдею.
- ↑ „Ти кажеш“ чи „Ти сказав“ — це стверджуюча відповідь, цебто: так; пор. Мт. 26. 25, 64, Мр. 19. 2, Лк. 23. 3, 22. 70, Ів. 18. 37.
- ↑ Умива́ння рук на знак невинности — це старозавітній звичай, пор. 5 М. 21. 1-9.
- ↑ Прето́рій — це подвір'я намісництва (Пор. Мр. 15. 16), а також дім намісника, пор. Ів. 18. 28.
- ↑ Порфіра, верхня багряна одежа, яку носили імператори та військові провідники.
- ↑ Це тодішній привіт.
- ↑ Голгофа або Ґолґота (див. Мр. 15., 22, Ів. 19. 17).
- ↑ Це вино, заправлене дуже гіркою миррою, — воно знечулювало болі розп'ятого.
- ↑ Це з Пс. 21 (22). З: Eli — мій Боже, Eli — мій Боже, lamach — нащо azavetani — позоставив мене.
- ↑ Розп'ятому давали оцет, щоб не млів.
- ↑ По-гебрейському Eli — „Боже мій“, а вояки це приймають за ім'я пророка Іллі (Elijjahu).
- ↑ Магдалина — із міста Магдали в Галілеї.
- ↑ Цебто, — на світанку в неділю, див. Ів. 20. 1.
- ↑ „Радійте, грецьке χάίρετε — це слово привіту при зу́стрічі, наше „добридень“. Латинське ave, гебрейське šalom (мир, спокій!).
- ↑ Грецьке μαθητεύσατε — зробіть учнями.