розповсюджених військових пісень, гімнів, псалмів, молитов. І, переробляючи їх, Гіллстром вкладав до них стільки «вуличних», плебейських виразів, так пристосовував їх до психології мас, що успіх та розповсюдження тих перероблених пісень у масах було завжди забезпечено. Але Гіллстром не обмежувався одним глузуванням та блюзнірством. У свої пісні він часто вкладав і певну політичну програму, може, не зовсім викристалізовану, але, безперечно, революційну та інтернаціоналістичну. Більшість його пісень закликала робітництво до організації, до повстання, до боротьби за своє майбутнє.
І через те, коли «поважна» міщанська критика кривила презирливі усмішки в бік Гіллстрома, то американський уряд, на послугах великого капіталу, все шукав способів видерти Джо Гілла з робітничих мас, примусити замовкнути його бунтівливі, надто небезпечні для гнобителів пісні.
Така нагода кінець-кінцем трапилась. Джозефа Гіллстрома поліція знайшла пораненого недалеко від місця, де відбулося вбивство. Хоч були всі докази, що Гіллстрома поранено випадково й що він не мав ніякого відношення до вбивства, одначе агенти капіталу вже не випустили з рук своєї жертви. Джозефа Гіллстрома засудили на кару смерти і вбили в штаті Юта 19 листопада 1915 року, коли він був зовсім ще в молодому віці.
Але не замовкли по цілому американському суходолі його гарячі пісні, і навік він вписав своє ім'я в історію американського революційного руху, як фундатор пролетарської поезії в Америці.
Щоб оцінити належно пародії Джо Гілла, треба знати оригінали, на які їх написано. І треба ще знати ту соковиту, дотепну, гостру мову «низів», що її вживав Джо Гілл. Ось чому наші переклади здібні дати лише дуже бліду уяву про його творчість.
