Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/296

ВОЙОВНИЧИЙ ВІТЕР

Знову вітер шугає похмуро з сумної землі,
 Клич старий бойовий гукає
 Біля мура високого дерево гнеться смутне, виступає,
І гіллям пошматованим, ніби рукою в імлі,
 Небо хапає.

Сірі башти із темряви вип'яли шерег горбів,
 А під ними у ґратах міцних
 Моркотливії вікна суворо чатують свій древній гріх,
Але вітер скажений їх сіпає і витискає з зубів
 Бойовий спів.

О, той виклик жахливий, що з ним він на ґрати летить
 І в ключі та в колодки вдаря,
 Він зіллявся з грізними кличами минулих століть,
І прокльони царям позабутим він гнівно вихрить
 За туманні моря.

Одного тільки вітру зі всіх старовинних богів
 Чоловік не скував у неволю.
 Дикий вітре, ти брат мого гніву гіркого і болю,
Як і ти, я у серці свойому сховав і укрив
 Гурагану сваволю.