Ш-ш! Може, з Заходу коханого до нього долітає
Тремтячий шепіт Щасних Прерій Полювання —
Загубленого любого дикунства, що не знає ґрат?
Ось усміхнувся та на грудях схудлі руки він стискає,
Ніби щоб геть розвіяти хрипке галасування
Сірчастих міст, що в зорях мерехтять.
Над тими, що сконали, не треба сумувати,
Бо з праху прах і буде.
Усіх приймає в лоно земля спокійна мати —
Вмирать всі мусять люди;
Не треба сумувати над бранцями-бойцями,
Що не могли скоритись,
Й за це в трунах залізних закуті ланцюгами,
В тюрмі живцем зариті;
Сумуйте над тупою, байдужою юрбою,
Що в остраху покірно вже звикла все приймати,
Що бачить болі світу і кривду над собою —
Й не сміє промовляти!
Вони кажуть, що ми бунтарі, що ми підіймаєм масово
Робітництво всіх націй на бунт, на повстання запекле,
