Перейти до вмісту

Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/317

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Вони пробували раз зробити його наглядачем, та він відмовився.

І раз дурний повітовий прокурор намагався купити Джо, та Джо сміявся з нього в тюрмі.

І раз вони намагалися звязати його через жінку, та він сміявся з жінки.

І раз вони намагалися лінчувать[1] його, вони підсмикнули його вгору й кинули вділ, та не зробили його лягавим, —

Нитки народження все вязали його до матери.

Він сам не знав, чому він був вірним, або чому він скорше сконав би, ніж кинув би робітничий рух.

І мудреці сперечалися з ним і намагались збагнути його жагу, та він її не вмів пояснити їм.

Він не вмів пояснити їм, що мати дала йому порід на бурхливому морі злиднів,

Де міцні люди ридали, знаючи гірку долю, що чигає на дитину,

Та вірність його матери сяяла, як маяк на скелі,

Й вона виховала його для людства, незважаючи на чорні ночі й розбуркані хвилі злиднів,

І нитки народження все в'язали його до матери.

В найтемніших трущобах міста вона виховала його,

Сонце гасло там, і лихо жило в кожній кімнаті,

Й хазяї та власники чатували тюрму: не було втечі.

 
  1. Судити «судом Лінча» — вчинити самосуд.