Та ледве освітлені газом клоаки тремтіли від вогняних співів його матери,
«Злидарі не повинні вмірати! Злидарі мають жити й бути відважними!»
Так нитки народження завжди в'язали його до матери.
Її спина була зігнута й скручена багатьма тягарами, її руки порепані тисячами праць,
Вона була дрібна, слабка, ласкава, але часом люта й жахна, немов ягуар.
Вона шила, прибирала, варила, вона ніколи не спочивала.
Вона прала на людей, вона крала дрова й вугілля з депа залізниці узимку.
Як її чоловіка вбило, вона не впала в розпуку, лиш продовжувала боротьбу,
І Великий Джо любив її й не забув по її смерти.
Роки минали, тюремні вироки, розрухи, страйки, поразки, шпики, бійки, тридцять п'ять років трагедії та надій у робітничому русі,
А нитки народження все в'язали його до його матери.
Великий Джо Конноллі має нині п'ятдесят років.
І вже тридцять п'ять років, як він вступив до робітничого руху.
І робітники принесли підкову-гірлянду з криваво-червоних троянд до залі профспілки,
Й вони подарували її Джо, що червонів за своїми великими сивими вусами, мов школяр,
