Бо, те, чого бракувало по всіх ваших переповнених полицях — тепер найбільш потрібне, — я приношу,
Книгу, що вийшла з війни на поверхню, я створив.
Слова моєї книги — ніщо, мета її — все,
Окремішну книгу, не звязану з рештою, інтелектом ще не відчуту,
Але ви недомовлено-схованим тремтітимете до кожної сторінки.
Поети прийдешнього! промовці, співці, музики прийдешнього!
Не нині виправдувати мене й відповідати, для чого я є.
Але ви, нове плем'я, саморідне, атлетичне, цнотливе, більш величне, ніж знані досі,
Прокиньтеся! бо ви повинні виправдать мене.
Я сам лиш написав одно чи два слова — вказівки для майбутнього.
Я лиш проголосив момент для колеса й поквапився назад у темряву.
Я є людина, що, тиняючись без впину, звернула випадковий зір на все й тоді одвернула своє обличчя,
Залишаючи вам довести й закінчити це.
Сподіваючись головних діянь од вас.
