Я — Мінерва, сільська поетеса,
Мене цькували, з мене кпіли вуличні Яґо
За те, що я була важкотіла, косоока й клишонога,
А найбільше після того, як «Бутч» Уельді
Піймав мене по брутальній гонитві.
Він кинув мене на призволяще з доктором Мейерсом;
А я пірнула у смерть, дубіючи з ніг до гори,
Ніби занурюючи все глибше й глибше в струмінь льодовий.
Чи піде хто до сільської газети
Й загляне в книжку віршів, що я написала?
Так прагнула я кохання!
Так голодувала за життям!
Після того, як я дістав релігію й осів,
Мені дали посаду на консервному заводі,
Й що-ранку мав наповнювати я
Цистерну на подвір'ї газоліном,
Що годував по всіх майстернях печі,
Де нагрівались паяльники.
Я для цього злазив на криву драбину,
Несучи відра паливного матер'ялу.
Одного ранку, як стояв я при роботі,
Повітря ніби поважніло й стало тихим,
І як цистерна вибухла, то висадила мене вгору,
