І вниз я впав зі зламаними обома ногами,
Й засмажилися мої очі на вогні, немов яєчня.
Бо хтось пустив огонь із печи геть,
І щось втягло те полум'я в цистерну.
Суддя-Сіркуіт сказав, що, хто б то не зробив,
Він був моїм прибічником, отож
Син Родеса старого мені платити не повинен.
А я сидів на лаві свідків, такий сліпий,
Мов Джек-Скрипаль, повторюючи знов і знов,
«Я не знав його зовсім!»
Від мене безвартісної й невідомої
Вібрації безсмертної музики;
«Злоби ні до кого, до всіх з благодіянням».
Від мене пробачення мільйонів мільйонами
І доброчинне обличчя народу
Сяє справедливістю й правдою.
Я, Енні Рутледж, що спить під цими бур'янами,
Кохана за життя Абрагамом Лінкольном,
Одружена з ним не через спілку,
А через розлуку.
Квітни навіки, о Республіко,
З праху мого лона!
Це правда, співгромадяни,
Що моє старе канцелярське діло, що роками
Лежало на полиці над моєю головою
Понад судовим кріслом, кажу я, це правда,
