Що діло те краї залізні мало,
Які пошматували мою лисину, як діло впало
(Я думаю, його якось струснуло
Повітрям, що на ціле місто натиснуло,
Коли цистерна газолінова в консервному заводі
Враз вибухла й спалила «Бутча» Уелді) —
Та нумо за порядком обговоримо всі пакти
І обміркуємо всю справу обережно.
По-перше, я це визнаю, що голову мою було розтято,
Але, по-друге, справді страшним було ось що:
Аркуші діла сипалися і мигтіли
Довкола мене, як колода карт
В руках меткого штукаря.
І аж до скону все я аркуші ті бачив,
Доки я вимовив нарешті: «Це не аркуші, ні, ні,
Чи ви не бачите — це ж дні і дні,
I дні, і дні семидесяти років?
Чого ж ви аркушами тими мучите мене
Й дрібними вступами на них?
Я ходила на танці до Чандервіллю
Й грала в «snap-out»[1] у Вінчестері.
Раз ми змінили партнерів
Їдучи додому при місячнім світлі в середині червня,
- ↑ Назва старовинної гри.
