Й тоді я знайшла Девіса.
Ми одружилися й жили разом сімдесят років,
Розважаючись, працюючи, виховуючи дванадцятеро дітей,
Що вісім з них ми загубили,
Доки мені минуло шістдесят.
Я пряла, я ткала, поралась в хаті, я доглядала хорих,
Я розвела садок, а на свято
Обходила лани, де жайворонки співали,
І коло Спун-Ріверу збирала багато мушлів,
Багато квітів та лікарських трав,
Гукала до горбів лісистих, співала до яруг зелених.
На дев'яносто шостім я прожила досить, ну то й годі —
I відійшла на солодкий спочинок.
Що це я чую про горе і втому,
Лють, незадоволення, зів'ялі надії?
Розпусні сини й дочки,
Життя надто міцне для вас,
Любить життя — це коштує життя.
З КНИГИ «НОВИЙ СПУН-РІВЕР»
Де надії на щастя
Й де щирість у дружбі,
Й де вірність у коханні,
Й де мир добробуту, що не приходив ніколи,
