Сказали «від коша» пройдосі езуіту,
Що Русь роздратував и Полщу підпалив,
А ласих ваших пань голубив потай-сьвіту,
Перелюбками в рай до Езуса манив.
Не любите ви их: бо ваша панська раса
Не підновляецьця в городі від козла,
Що бурса возвела в прелати с свинопаса,
И вам у прадіди incognito дала.
Ви ж нагоньці-вовчки на дереві Росіи,
Жорстокий атавизм татарськоі Москви,
Під «игом Спасовим» воляки тугошиі,
Кипчацькі Мамаі від ніг до голови!
Созданьнє двох царів, роботу душ великих,
Ви хочете в хаос руінний обернуть,
Широкий руський сьвіт оддать на волю диким
И перегородить ёму културню путь.
Ми, збувшись козаків, що нас колись давили,
У жертву просьвіті себе принесемо,
И вам, котрих лихі гординьці породили,
Росію обернуть у нівець не дамо.
Ні деспоцтво Петра, ні гречка Катерини,
Ні дикі слуги их, мов серце в козака,
Не наробили нам такого зла й руіни,
Як принесли добра их розум и рука.
