Цю сторінку схвалено
Орав наш переліг и потом обливався:
Великого дознав с погоничами горя;
А гони гнав та й гнав, назад не озирався,
Проводив борону від моря та й до моря.
И плуг сьвій золотий, леміш сьвій чудотворний
И чересло нове завітував тямущим:
«Робіте з роду в рід хліб добрий, хоч би й чорний,
На дяку правнукам и всім вікам грядущим».
И велетенський плуг, не мов той скарб заклятий,
Доставсь од багача насьлідникам убогим:
Ніхто не мав снаги з земли ёго підьняти,
Важке ярмо ёго нарвати круторогим.
И голод був страшний по всій землі плодющій,
Аж вийшла на обліг Німкеня чарівниця.
Носила в серьці жар до праци невгавущий,
Була й уродою и розумом цариця.
Рекла — и плуг важкий з земли устав-підьнявся,
И повпрягалися воляки круторогі,
И хліб, мов золото, в снопах заколихався,
И копи просьтяглись аж по самі Пороги.
