чали другим Хмельницьким, що іще раз встає за Україну супротив її ворогів і дарує мирові волю.
Минаючи і тих, що скачуть, і тих, що плачуть, Петро протовплявсь усе дальш, чи не взрить червоних жупанів запорозьких. Що глибше в кут, то все був люд одягніший; були тут уже й міщани в личаках і в синіх капта́нах, було й городове́ козацтво в блакитних та в зелених жупа́нах; а в карма́зинні шаровари, або жупан запорозький хоч би один. Дойшов він і до самого коша, до віщового раднього міста. Тут скрізь було вирівняно і посипано піском гарно. Не видно було ні димни́х пече́й, ні бочок, ні возів з припасами; тільки козацькі намети кругом стояли. І сюди й туди, і вздовж і впо́перек, знай, швендяють люди. Гомін такий, як у тих бджіл в ульні. Тепер тільки постеріг Петро, що запорожці тут не одрізнялись одежею од простої сіроми. Знати їх було хіба по довгому оселедцю зпід шапки та по шаблях і пістолях: шаблі й пістолі були в деяких дорогії.
Зупинивсь і розглядає добрих молодців, чи не взрить Кирила Тура. Аж дивиться — іде збоку чоловік, середнього росту й віку, а за їм і по боках його ціла юрба усякого люду — і запорожці, і городове́ козацтво, і міщани, і прості мужики-гречкосії. „Іван Марти́нович! Іван Марти́нович!” знай, круг його гукають. Петро й постеріг, хто це такий, і почав придивлятись, що там за Брюховецький. Що ж? Він думав, що цей пройдисвіт ізробивсь тепер таким паном, що й через губу не плюне, думав, що ввесь у золоті та в блавата́сі. Аж де тобі! Чоловічок цей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані, і пучки видно. Хіба по шаблі можна б догадаться, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; та й та на йому була мов чужа. І постать і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловічок простенький, тихенький. Ніхто, ди́влячись на йо́го, не подумав би, що в цій голові вертиться щоне́будь, опріч думки про смачний шматок хліба та затишну́ хату. А як придивишся, то на виду в йо́го щось наче ще й приязне́: так би, здається, сів із ним та погу́торив де про що добре та мирне. Тільки
