діда вона ляшка й католи́чка, так уже тут як ні підходь, а не потова́ришиш щиро.
А в чоловіків вийшло своє безладдя. Череваневі було я́кось дивно, що Гвинтовка наче іншим чоловіком зробився. Знав він його замолоду добре. Жвавий був козак. Як було пустить Хмельницький по Польщі загони, то вже ніхто дальш йо́го не пробереться; і говорять було козаки: „О, далеко наша Гвинтовка досягає!” І вже чи в компанії чи що́, так Гвинтовка друзяка та й годі. Тим то й полюбив його Черевань, і сестру в його засватав. Отже й тепер він, бачся, той же, та ні: усе в йо́го стало якось хистко, і слово його, хоч і бо́йке, та не таке тверде й щире, як правдиво-козацьке слово. Простий був чоловічина Черевань, а й йому стало розумно, що тут щось та не так.
— Як оце, Михайле, в вас учинилось, — питається Гвинтовка в Череваня, — що ти свою Лесю заручив за гетьма́на?
— А чом же бгате, — каже Черевань, — чом нам не заручити дочки хоч би й за гетьма́на? Хіба ж ти зроду з гетьманами хліба-соли не їли?
— Хто ж це говорить? — сказав Гвинтовка. — Дочка моєї сестри зуміє показати себе на всякому місті; тільки що зробили ви діло спішно, та коли б воно не вийшло смішно!
— Проти чого це ти закидаєш? — питає Черевань.
— Против того, що тепер, під цю заверюху, того й гляди, що спіткнешся…
— Нехай, бгатіку, — каже Черевань, — спотикаються наші вороги, а не пан Сомко!
— Ге-ге! — Гвинтовка йому. — Спотикались і луччі од твого Сомка. Виговський, здається, добре сидів на гетьманському столі, — отже Га́дяцькі пункти і того зіпхнули. А кажуть, що Сомко хоче теж і з москалем по Га́дяцьких пунктах торгуватись. Коли б свого не проторгував! От Іван Марти́нович ліпше видумав, що без торгу береться до гетьманства. Тим то й цар його, кажуть, у великому пошанува́нні має.
— Іванцеві, бгате, — Черевань Гвинтовці, — ні́чого торгуватись; він давно вже чортяці душу запродав так йому тепер чи турок, чи православний — усе од-
