— Як ні́кого? А Сомко?
— А що ж Сомко? Хоч він і розумом і славою узяв над усіма́, та й йому не дають гетьманувати.
— Як же це так?
— А так, що диявол замутив голову Васюті Ні́женському. Уже й чуприна біла, як у мене, і зовсім уже дід; доживав би віку на полковництві: так отже захотілось на старість гетьманувати. Багато козаків і його слухає. А як він собі мається добре, то й бояри, що на Москві коло царя, що хотять, роблять, і ті за його тягнуть руку. А Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому „придіте поклонімося”. Оттаке як завелось міждо старшими головами, то й козаки пішли один против одного. Де зустрінуться, чи в шинку, чи на дорозі, то й зотнуться. „Чия сторона?” — „А ти чия?” — „Васютина”. — „Геть же к нечистому, боярський підніжку!” — „Ти геть к нечистому, перея́славський кра́марю!” Це то, бач, що Сомко має в Перея́славі свої крамні комори в ринку, так васюти́нцям і звадливо. Отак зотнуться, та й до шабель.
Слухаючи таку невеселу повість, полковник Шрам і голову понурив.
— Та потривай же, — каже, — адже ж Сомка вибрали одностайне гетьманом у Козельці?
— Одностайне, — каже, — і сам преосвященний Методій був там і до присяги козаків приво́див; та як Сомко собі чоловік прямота, то й не в долад йому, що святий отець думав, ма́буть, заробить собі яку сотнягу, чи дві червоних на рясу. А Васюта Ніженський водивсь у старовину з ляхами, так проноза вже добрий: брязнув капшуком перед владикою, — той і вимудрував щось на Сомка, та й послали у Москву лист. От і пішла така вже поголоска, що рада козелецька не слушна; треба, кажуть, ізозвати зуповную раду, щоб і військо з Запорожжя було на раді, щоб одностайне собі гетьмана обрали і одного вже слухали; бо Васюта хоче собі гетьманства і не слухає Сомка гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.
— Якого це Брюховецького? — аж скрикнув Шрам. — Що́ це ще за проява?
