Сторінка:Куліш Пантелеймон. Чорна рада (Краків, 1943).djvu/43

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Первий запорожець був здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опа́систий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і йграють, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима, і — враг його знає — глянеш раз: здається, су́питься; глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз підні́ме тебе на́ сміх. А другий був молодий, високий козак, тільки щось азіятське; зараз і видно, що не нашого поля ягода, бо до Січі сходились бурлаки з усього світу: прийде турок, і турка приймають; прийде німець, і німець буде запорожцем, аби перехристивсь та сказав: „Вірую во Христа Ісуса; рад воювати за віру християнську”.

Зрадувалась Череваниха, як наздогнала своїх, мов слобонилась од якої напасти. От і поїхали всі через Верхній го́род, а далі Михайловською Стежкою через Євсійкову долину, на Печерську гору. А по Печерській горі росла тоді скрізь дика пуща. Дорога через ту пущу була дуже трудна: то крутилась поміж деревом, то спускалась у байра́ки, то обхо́дила кудлатії кучугури. Ридван, що́ дальш, усе одставав од верхових; а Петро, послі тих чудних Череванишиних річей, не державсь уже жіночого боку. Остались наші прочанки тільки з Василем Невольником.

Аж ось, з обох боків дороги закопотіли коні, затріщало сухе гілля під копита́ми, і показались крізь зелену ліщину карма́зини. Їх наздогнали запорожці, — тих двоє, що одрізнились коло Братства од прощальників.

Череваниха з дочкою сами не знають, чого злякались. Бо ці гультя́ї їдуть не по-людськи: не глядять і дороги, а так куди здря і мчаться по гаю; тільки все крутяться поміж деревом коло ридвана; не попереджують, і ззаду не остаються. А коні наче знають, чого цим шиба́йголовам хочеться: скачуть як кози то сюди, то туди поміж кущами. Аж страшно було дивитись, як та дика степова животина дряпається копита́ми на кручу, то оце з кручі кинеться в провалля, і не видно її стане, тільки глухо тупотить і хропе у байра́ці. Наші нераз уже думали, що кінь перекинувсь назад і зада-