— Мені? — каже, піднявши голову Шрам. — Я був би баба, а не козак, коли б заплакав од свого лиха.
— Так чого ж, Бога ради?
— А хіба ж нічого?.. У нас окаянний Тетеря торгується з ляхами за християнські душі, у вас десять гетьманів хапається за булаву́, а що Україна розідрана на́двоє, про те усім байдуже!
— Десять гетьманів, кажеш? А нехай хоч один за неї вхопиться, поки я держу в руках!
— А Іванець? а Васюта?
— Васюта старий дурень, з його химери сміються козаки; а Іванець гетьманує тільки над п'яницями. Давно я потоптав би цю ледар, та тільки честь на собі кладу!
— Так, ледар — то вони, ледар; та й не дають твоїй гетьманській зверхності розширятись по Україні!
— Хто тобі сказав? Од Самари до Глухова вся старшина зове мене гетьманом; бо в Козе́льці на раді усі полковники, осаули, сотники, усі значні козаки присягли мене слухати.
— Аже́ ж цьому правда, що Васюта подав у Москву лист против твого гетьманства?
— Правда, і якби не сива голова Васютина, то зробив би я з ним те, що покійний гетьман із Гладким.
— Ну, і тому правда, що Іванця в Січі огласили гетьманом?
— І тому правда; так що ж? Хіба не знаєш юро́дства запорозького? У їх, що ватажок, то й гетьман.
— Знаю я його добре, пане ясновельможний! Тим то й боюсь, щоб вони не заподіяли тобі якої пакости. Окаянна сірома ни́шпорить усюди по Україні, та баламутить голови поспільству. Хіба не чув ти поголоски про чорну раду?
— Химера, батьку! Козацьке слово, химера! Нехай лиш виїдуть у Перея́слав царські бояри, побачимо, як та чорна рада устоїть против гармат! Запорожців тоді я здавлю́ як макуху, гетьмана їх поверну́ в свинопаси, а дурну чернь навчу шанувати гетьманськую зверхність!
Подумав Шрам, та й каже:
