Сторінка:Куліш Пантелеймон. Чорна рада (Краків, 1943).djvu/84

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Та й точаться до ридвана, махаючи косами. А один преться з сокирою, щоб притьмо́м колеса рубати.

— Геть, іродові душі! — крикне на їх Шрам.

Побачивши перед собою попа, усі зараз трохи й зупинились.

— Що́ це? — каже Шрам. — Чи ви турки, чи татари, що нападаєте на подорожніх? Чи в вас християнська душа, чи вже і Бога й віру забули?

— Ні, пан-отче, — обізвавсь один, — не забуде чоловік християнської віри довіку! Та як же сте́рпіти, коли притьмо́м да́влять карма́зини людей по дорогах?

— Та ще, слава Богу, в нас руки не в кайданах! — озвалось уже двоє, чи троє, — ще не попустимо глумитись над собою! Буде вже й того, що один свиту золотом гаптує, а інший, може, й сірячини не має; один оком своїх сіножатей не займе, а ми ось із половини косимо. А вибивались із-під ляхів усі укупі.

— Так! Бачу, бачу! — каже сам до себе Шрам, — усюди пробралась із Запорожжя ха́лепа!

— Із Запорожжя! — кажуть. — Де тобі, пан-отче, із Запорожжя? Це все наші городові́ ко́ять, а на Запорожжі усяк ріве́н. Нема там ні панів, ні мужиків, ні багатих, ні вбогих.

— Біднії, сліпорожденнії ви діти! — сказав їм крізь сльози Шрам. — Нехай Госпо́дь змилується над вашою темнотою! Пустіть коней, пустіть! Не заступайте дороги, а то я призову на ваші глави проклятіє Господнє!

— Ну вже пустімо, ні́чого робити, — кажуть косарі, розходячись по боках дороги. — Знав ти, пан-отче, що́ сказати! А вже, якби не ти, то ми б дознались, із якого дерева повиточувані спиці в ридвані. Не оборонили б його й позлотистії цяцьки, що дурнії ляхи повимудровували!

— Нехай вас Бог милує! — каже од'їжджаючи Шрам. — У тяжкому недузі ви ходите! Про́клят, про́клят химородник, що заморочив вам голови!

Отакі пісні́ слухали наші подорожні до са́мого Ніженя. Чи заїжджав Шрам до кузні, підкувати коню́ підкову — у кузні коваль, забувши про залізо в горні, балакав з хуторянами про чорну раду: