Сторінка:Куліш Пантелеймон. Чорна рада (Краків, 1943).djvu/85

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Що́ ви, — каже, — лагодите чере́сла та лемеші? Лагодьте лучче ба́тьківські списи́, бо буде хутко усім робота. Їхали в Ніжень запорожці, так казали, що знов піднявсь такий гетьман, як Хмельницький.

Чи схо́дилась де у сельці між миром судня рада — діди, замість щоб укладати громаді суд, розказували, звідки почало́сь козацтво, і як увесь мир вибивсь був із-під ляхів і недоляшків на волю.

— Що́ тепер за державці-козаки  — каже інша сива борода (бо тоді поважні посполитії люди носили бороди), — ще з такими можна поборотись. То он як за Наливайка, або за Павлюгу були ляхи-державці та недоляшки! Один над сотнею сіл. Та і з тими я́кось же наші справлялись. Он, як був Кисіль, або Вишневецький Єрема… батечки! Було йдеш, чумакуючи, сте́пом: Чиє село? „Вишневецького”. Чиї лани? „Вишневецького”. Чиє старо́ство? „Вишневецького!…” та й за тиждень не пере́йдеш його держави. Знаєте, робили тії великії пани з королем, що хотіли, так усі городи́ й при́городи пороздавав їм король то на старо́ства, то на волості. Та й з такими ж то, кажу, дуками батьки ваші справлялись.

Отак як зачне оповідати, мов із письма беручи, сива голова, то судня рада й про свій суд забуде.

— Ну, як же, як вибивались наші з-під лядської кормиги? — питають молодші.

— Ге, як! Біг нашим помагав. Ляхи та недоляшки думали, що як притопчуть козака, або посполитого, то й лежатиме, мов хворостина на гре́блі; мали вони нас за скот незмисле́ний. А наш брат, сірома, у своїй драній свитині, що день, що ніч, з плачем зове на поміч Бога. Ляхи та недоляшки тонуть було у перинах, п'ють, гуляють, а наш брат, як той невольник до отця-матері, озивається до Бога, перед Богом душу свою, як горющу невгасиму свічку, ставить: тим то й не слабло наше серце, тим то ми сміливо рушали супроти нечестивої сили, і Господь по всякчас помагав нам!

Та отак гу́торить-гу́торить сільська громада, та й зачне ту Хмельниччину до свого ча́су прикладувати, зачне перебирати, як хто з козацької старшини розбагатів і з чого то так на Україні стало, що в одного ні