Сторінка:Куліш Пантелеймон. Чорна рада (Краків, 1943).djvu/86

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ґрунту, ні хатини немає, треба в підсусідках проживати, а другий на свої лани людей не назоветься, за всю осінь не обореться. От інший тут знов прийме річ, та й піде про займанщини прикладувати:

— Як слобонили наші з Божою поміччю од ляхів Україну, так тоді по обидва боки Дніпра уся земля стала козакам спільна і обща. От і давай ділить по полка́х Україну: одні села до одного по́лку, а другі до другого тягнуть, і у полковому го́роді судову справу собі мають. Ну, а в полках осягли козаки й позаймали землі під сотні, а в сотнях під городи́ та під села; а там уже під свої двори́, хутори́ та левади. От би, здавалось, і добре, та горе, що старожитні козаки, що з предку-віку козаками бували, військовій черні позавиділи, не схотіли ділитись рівно. „Які вони”, кажуть  „козаки? Їх батьки та діди зроду козацтва не знали. Зробимо пе́репись, і хто козак, той вольность козацькую матиме, а хто па́хатний хрестянин, той нехай свого діла гледить!” Зчинилась була буча немала: поспільство свого козацтва рішатись не хотіло, що ледве покійник Хмельницький утихомирив. І ото, которі багаті, що на доброму коні збройно до обозу могли виїжджати, тії зостались козаками і до леєстру козацького записані; котрі ж ходили піхом, так зостались у поспільстві (опріч міщан, що по городах торги і комори крамнії мали), осіли на ранґових, або на маґістратських та на чернечих ґрунтах, або у шляхти та в козаків підсусідками, а інші зостались козацькими підпомічниками, що двадцять, тридцять чоловік одного козака споряджають. Ці б то, може, й собі, як от і ми, козацької вольности пошукали, коли ж не сила! Як старшина з гетьманом розпорядила, так і зосталось. Давай посполитий до скарбу і подачку од диму, давай і підводу, і греблі по шляхах гати, а козак, бач, нічого того й не знає. При́йде було полковник, або військовий старшина, до гетьмана: „Благослови, пане гетьмане, заняти займанщи́ну!” та й займе, скільки оком закине, сте́пу, гаїв, сіножатей, рибних озір, і вже це його родова́ земля, уже там підсусідок хоч живи, хоч до другого державці, коли не любо, вбирайся. Зно́в прийде сотник, чи осаул, чи там який хорунжий полковий, до полковника: „Благосло-